Лідер назавжди

      «Він жив надзвичайно гідно у не дуже достойні часи», — ці слова на презентації книги про Данила Лідера «Театр для себе» сказав Михайло Рєзнікович. Власне, красива цитата могла б слугувати й справедливим епіграфом до біографії Данила Лідера, патріарха української сценографії, земне життя якого закінчилося півтора роки тому. Вісім з половиною десятиліть доля відміряла Данилу Даниловичу, і, щоб майбутній флагман європейської сценографії не нудьгував на цьому довгому шляху, не пошкодувала палиць у колеса воза, на якому Лідер віз українське театральне мистецтво у світовий контекст. Його постійно «діставали» високопоставлені прихильники театральних стереотипів. Бо від нього вимагали правди, буквальної ілюстрації того, про що писав драматург. А Лідер прагнув творити свій Космос, своє світосприйняття, хотів, аби люди, котрі прийшли на виставу, не лише бачили те, що відбувається на сцені, а й напружували свою уяву, думали. Кожен, хто хоча б раз переглянув спектакль «Тев'є Тевель» у Театрі Франка, засвоїв назавжди, що світ починається з глечика молока, а береже й охороняє нас у цьому світі безкрайнє зоряне небо...

      Було б надзвичайно образливо, якби книга про таку непересічну особистість, Людину Театру, яких одиниці, була б черговим, нехай і досить змістовним, новодруком-близнюком. І дуже приємно, що такого не сталося. Упорядник Ольга Островерх та автор концепції оформлення Сергій Маслобойщиков зробили все, аби «Театр для себе» вирізнявся формою, версткою, принципом ілюстрування. Подача матеріалу цієї книги — це не звичні вертикальні колонки чи кількасторінкові глави суцільного тексту. Тут усе — як у театрі, де сцена поділена на плани й гіпнотизує своїм найпотаємнішим нутром, яке з волі режисера та художника по світлу роздивитися вдається не завжди. Біографія — стисло й фактажно: народився 8 травня 1917 року, навчався у Ростовському художньому училищі, Ленінградському інституті імені Рєпіна, працював у театрах Ленінграда, у 1962-му переїздить до Києва... У цій книзі є спектаклеграфія та відсилання до літератури й періодики. Але найцінніше у «Театрі для себе» — Лідер власною персоною, його драматургічні сюжети, міні-есе, все те, що він сказав або чого не встиг сказати у своїх виставах. Про багатий ілюстративний матеріал цієї книги казати, гадаю, зайве. «Макбет», «Людина з Ламанчі», «Король Лір», «Вишневий сад», «Камінний господар» — відтепер, аби побачити ескізи Лідера до цих вистав, зовсім не обов'язково чекати якоїсь тематичної виставки «до дати» або іншого зручного приводу. Досить просто мати книгу «Театр для себе» — тоді лідерівський театр можна відкривати для себе як завгодно довго.

      І ще одна приємна особливість цієї книги у тому, що вона..., власне, з'явилася. Кіра Миколаївна Пітоєва-Лідер, дякуючи авторам та ініціаторам книги, відзначила, що дуже втішена з того, що не стала однією з багатьох дружин великих людей, яким так тяжко дається увіковічнення пам'яті своїх чоловіків.