Пройти б останні СОТки...

      Якщо в чомусь Україна і залишається наполегливою, так це у своїй анекдотичній багатовекторності. Активно працюючи над створенням Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном, Україна намагається не менш активно закінчити переговори про вступ до Світової організації торгівлі. Більше того, щоб переконати західних партнерів у своїй євроінтеграційній послідовності, нещодавно наша держава створила спеціальну урядово-парламентську комісію щодо вступу в СОТ, яку очолив депутат із групи «Центр» Сергій Касьянов.

      — Сергію Павловичу, як узгоджується наш вступ до Світової організації торгівлі з намірами створити Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном, які не поспішають приєднуватися до СОТ?

      — Кожна країна сама визначається зі стратегією, куди їй рухатися. Україна стратегічно задекларувала курс на європейські цінності. Для цього ми зобов'язалися адаптувати законодавство, усунути адміністративні перепони в економічній сфері, створити зону вільної торгівлі, тобто виконати необхідні умови для вступу до Світової організації торгівлі. Вступ у СОТ має стати першим кроком до подальшої європейської економічної інтеграції. У СОТ ми рухаємося вже давно і виконали досить велику роботу. Основну частину протоколів — із 95 відсотками країн — уже підписано. Саме тому це — наш головний і стратегічний напрям руху.

      Відносини ж з країнами-сусідами — це зовсім інший рівень інтеграції. Природно, що ми в першу чергу повинні економічно інтегруватися з найближчими сусідами, тими країнами, з якими маємо намір створити Єдиний економічний простір, країнами Прибалтики, Молдовою, Туреччиною. Ми повинні збільшувати торговий оборот, максимально знімати всі бар'єри, що цьому перешкоджають, сприяти притоку інвестицій. Свого часу таку угоду ми прагли укласти з Росією, ще в 1995 році ми її ратифікували, були зацікавлені зняти подвійне оподаткування щодо того ж ПДВ, кількісні обмеження, квоти, але тоді всі ці розмови залишалися розмовами. А останнім часом з'явилася політична воля з боку Росії та деяких інших країн таки об'єднатися і вирішити це питання. Ця політична воля якраз і задекларована в угоді про ЄЕП.

      — Але, попри те, що там йшлося про суто економічні питання, маємо задеклароване бажання інтегруватися «на Схід»...

      — Так. Але, підкреслюю, тільки задеклароване, бо від декларацій до конкретного кроку — велика робота урядів, довгий шлях домовленостей.

      — Не секрет, що в намірах України вступити і в СОТ, і в ЄЕП є суперечності. А ви так впевнено говорите про євроінтеграцію, наче їх нема...

      — Справді, якби сьогодні Україна з тією декларацією, що існує з країнами ЄЕП, одразу погодилася б і створила зону вільної торгівлі і митний союз, то ми однозначно поставили б крапку в просуванні в СОТ. Чому? Тому що, згідно з нашими двосторонніми домовленостями, ми стаємо зав'язаними митними зобов'язаннями з іншими ринками, які не входять до СОТ. Тобто через ринки України може піти транзит продукції, товарів, послуг з боку країн — нечленів СОТ. У цьому суперечність. Але в уряді розуміють, що зона вільної торгівлі має бути створена тільки на принципах СОТ. Зобов'язання, які ми взяли перед Світовою організацією торгівлі, ми повинні враховувати при створенні зони вільної торгівлі з ЄЕП.

      — Хіба така умова була обумовлена під час ратифікації угоди про створення ЄЕП?

      — Так, це є в застереженнях, які прийняла Верховна Рада перед ратифікацією угоди, це є в застереженнях Кабінету Міністрів, де сказано, що Україна діятиме в рамках своєї Конституції й у відповідності з міжнародними нормами. Цілком можливо, що зараз ми активніше рухатимемося у бік створення зони вільної торгівлі з Росією, ніж з Європою, хоча й на це потрібен час. Якщо ми цим обмежимося, то у нас не виникне ніяких проблем. Головне, щоб під час створення цієї зони ми врахували наші зобов'язання перед СОТ — тоді зможемо створювати зону вільної торгівлі з Європейським союзом і працювати.

      Якщо ж ми виберемо інший шлях: вступимо в ЄЕП, щоб далі узгоджувати наш вступ до СОТ із Білоруссю, з Росією, з Казахстаном, тоді ми повністю «заморозимо» просування в бік цієї світової організації, бо наші чотири країни перебувають на зовсім різних стадіях євроінтеграції. Якщо ми майже готові до вступу в СОТ, то Білорусь, наприклад, майже не починала просуватися у цьому напрямі.

      — Під час переговорів у Женеві в квітні вам вдалося пояснити цю неоднозначну позицію України західним партнерам?

      — У Женеві відбувалися звичайні переговори експертів, де ми обговорювали не так політичні, як технічні питання. Але я відчув, що з їхнього боку однозначного політичного рішення про те, що Україну потрібно приймати в СОТ, не прийнято. Бо насправді в цій організації немає чіткої межі, до якої треба дійти, щоб стати її членом. Як правило, кажуть так: оці параметри ви виконали, а щодо цих — маєте перехідний час, беріть зобов'язання і виконуйте їх упродовж перехідного періоду. Зараз же експерти країн, з якими ми ведемо переговори, настільки заглиблюються у всілякі деталі, так, начебто вони навмисне відтягують час до прийняття однозначного рішення. Напевно, вони дивляться на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, визначаються. Можливо, не хочуть давати комусь карт-бланш перед президентськими виборами. Таким чином, я думаю, політичне рішення щодо України приймуть не раніше, ніж ми визначимося, як будемо жити в нашій країні після президентських виборів.

      — Вам не здається, що саме задекларовані нами наміри створити ЕЄП заважають підписати протокол зі США, який міг би бути визначальним?

      — Існує зрозуміле бажання великих країн і їхні види на Україну. З одного боку, кажуть, що ми втратили 300—350 мільйонів від розширення Європейського Союзу, бо такими були обсяги нашої торгівлі з країнами-кандидатами. За рахунок зони вільної торгівлі з Росією, яку нам дасть ЄЕП, ми можемо виграти навіть більші суми, ніж ті, що ми втратили. Але при цьому ми повинні чітко усвідомлювати інше. Коли тільки починали говорити про створення Єдиного економічного простору, я був у Голландії у складі парламентської делегації на чолі з Головою Верховоної Ради. Тоді нам хтось із високопоставлених урядовців, міністр економіки чи віце-прем'єр, сказав: «Ми все розуміємо, але майте на увазі, що тільки наша невеличка країна Голландія має ВВП, що дорівнює ВВП Росії...» Тому працюючи на свою економіку, розвиваючи прикордонну торгівлю із сусідами, стратегічно треба йти на розвиненіші ринки, послідовно рухатися до західних стандартів і рівня життя, а не просто скаржитися, що нас не приймають.

      — На ваш погляд, підписання чи не підписання протоколу зі США залежить від результату майбутніх виборів і від того, хто буде президентом?

      — Я б так не сказав. Але політичного рішення немає, і, на мій погляд, вони чогось вичікують. Я розумію, що і з нашого боку є технічні проблеми, не прийнято всіх законів, але мені хотілося б, щоб вони дещо знизили рівень обов'язкових вимог для вступу і перевели їх у обов'язкові зобов'язання на адаптаційний період. Але вони такого рішення не прийняли, чогось чекають, а чого вони можуть чекати?...

      — Того, чого ми всі, — виборiв.

      — Так.

      — Вам не здається позиція росіян дещо лицемірною? З одного боку, вони створюють ЄЕП, а з іншого — буквально у п'ятницю підписали протокол із Європейським Союзом про погодження умов приєднання до СОТ. Чи не станеться так, що Росія приєднається до СОТ раніше України, а потім як країна-учасниця створить робочу групу і виставить нам неприйнятні умови?

      — Не вступить Росія до Світової організації торгівлі раніше, вона не готова. Росія нікуди не поспішає. Вона — держава із сильною позицією, з ядерними ракетами, з передбачуваною для західного світу владою, зрозумілим президентом. Але росіяни можуть остерігатися іншого: якщо ми станемо членами СОТ раніше, то ми зможемо на них тиснути щодо тих чи інших питань, от у чому «заковика».

Довідка «УМ»

      Сьогодні Світова організація торгівлі об'єднує 142 країни світу, на які припадає понад 95 відсотків обсягу світової торгівлі, близько 85 відсотків світового ВВП та понад 85 відсотків населення світу. При цьому майже 30 країн, в тому числі Російська Федерація, перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ. Членство в цій організації є обов'язковим для кожної країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

* * *

      Фактично взагалі поза СОТ перебувають 19 країн: Афганістан, Еритрея, Ірак, Іран, Коморські острови, Північна Корея, Ліберія, Лівія, Маршалові острови, Мікронезія, Монако, Науру, Палау, Сан-Марiно, Сирія, Сомалі, Тімор-Лешеті, Тувалу, Туркменістан. Кожну з них можна віднести з однієї із чотирьох груп: 1) території, де нещодавно закінчилася війна або які перебувають на межі чергового збройного конфлікту; 2) країни, занесені США до «осі зла»; 3) влада в країні належить авторитарному режиму; 4) розміри країни досить незначні.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Валерій П'ЯТНИЦЬКИЙ, перший заступник міністра економіки та з питань європейської інтеграції:

      У Женеві ставляться до створення Єдиного економічного простору досить спокійно. Нічого нового ми не створюємо. Їх цікавлять тільки умови, на яких ми створюватимемо зону вільної торгівлі. Адже будь-яка зона вільної торгівлі передбачає якісь правила, пов'язані з преференціями, які надаються одна одній у цих країнах. На сьогоднішній день ми не можемо говорити про якісь конкретні параметри тих угод, які ми будемо укладати. Це процес, який триватиме протягом року, двох, трьох, адже будь-яка зона вільної торгівлі, будь-яке інтеграційне об'єднання не означає, що якщо його сьогодні підписали і ратифікували, то воно завтра уже буде працювати — нам потрібно укласти декілька десятків угод.

      Тому коли ми ведемо переговори, то виходимо з того режиму, який у нас на сьогоднішній день існує. Сьогодні ми заявили чітко: ми створюємо зону вільної торгівлі в рамках СОТ, у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Якщо ми заявляємо, що дотримуємося цих вимог, і ми доводимо, що дотримуємося цих вимог, ЄЕП немає ніякої суттєвої різниці.