Узвичаєним і навіть традиційним стало величати Тараса Шевченка Кобзарем, а то й Великим Кобзарем. Зрозуміло, за назву збірки його поетичної творчості — «Кобзар». Не усвідомлюючи того, що на догоду українофобам «приземлюється» світова велич українського і вселюдського генія. Так само, як і дивогідний обшир його багатопрофільної творчості та національно-громадської діяльності.

У приміщенні Києво-Могилянської академії є невеличка, від сили на сто місць, обладнана декораціями зала. Іноді в ній студенти з театру Ludus, дають вистави. Крім того, щомісяця Могилянка приймає як не Львівський театр ім. Леся Курбаса, то експериментальні театри «Кассандра», «Амфітріон» чи «Вільний театр». Бувають тут наїздами і популярні фолькові гурти «Древо» та «Божичі». Цього тижня маленька сцена пригріла театр «Голос» із Чернівців. На виставу «Батьківські пороги» за творами Григора Тютюнника публіка прийшла строката. Поруч із поважними викладачами університету сиділи молоді люди, від яких несло щойно викуреною травою, то тут, то там із чийогось плеєра виривався Том Вейтс або Джим Моррісон.

Патріарх Київський і Всія України-Руси Філарет освятив меморіальну дошку пам'яті Тараса Шевченка, яку відкрили вчора на відновленій церкві Різдва Христового у Києві — 143 роки тому під час перепоховання Шевченка тут стояла домовина з його тілом. Тоді тисячі людей приходили попрощатися з поетом, а після панахиди і молитви за упокій душі Кобзаря труну з Тарасом понесли до Канева.