У приміщенні Києво-Могилянської академії є невеличка, від сили на сто місць, обладнана декораціями зала. Іноді в ній студенти з театру Ludus, дають вистави. Крім того, щомісяця Могилянка приймає як не Львівський театр ім. Леся Курбаса, то експериментальні театри «Кассандра», «Амфітріон» чи «Вільний театр». Бувають тут наїздами і популярні фолькові гурти «Древо» та «Божичі». Цього тижня маленька сцена пригріла театр «Голос» із Чернівців. На виставу «Батьківські пороги» за творами Григора Тютюнника публіка прийшла строката. Поруч із поважними викладачами університету сиділи молоді люди, від яких несло щойно викуреною травою, то тут, то там із чийогось плеєра виривався Том Вейтс або Джим Моррісон. Такий контингент найменше очікуєш побачити на виставі провінційного, та ще й фольклорного театру, який привіз навіть не прем'єру. Але вони прийшли, заплатили п'ятнадцять гривень за квиток, дехто навіть десятку за буклет, і напружено чекали. Щось стало зрозумілим уже на перших хвилинах «Батьківських порогів». На сцену, де були розвішані журавлиним ключем рушники, вийшли не шаблонні мальовані дівиці й шароварні козаки, а стильні, по-сучасному одягнені молоді люди з прекрасною пластикою. Вони спілкувалися з залою, лежали в проході між стільцями, фліртували; надзвичайно злагоджено, на різні голоси співали. Це були народні пісні, але вони не сприймалися, як щось застаріле, те, що намагаються нав'язати. Не було штучності, пафосу, безглуздої бравурності. Якщо такі пісні узагалі можна з чимось порівнювати, це схоже на «Піккардійську терцію» і «Древо». Поступово актори один за одним почали з'являтися на сцені в українському вбранні, але це теж відбувалось органічно. Вистава йшла за сюжетом новели Григора Тютюнника «Оддавали Катрю». Від тексту оригіналу режисер Петро Колісник практично не відійшов. І кожен образ був настільки колоритним, що публіка жила його життям. То діда Свирида (засл. артист України Леонід Сидорчук), який від усього комсомольського серця просив, коли буде умирати, у дорогу йому грошей дати. Бо й на тім світі жінка є, що горілку продає. А потім остаточно вирішив, що все-таки не вмре, «доки космонавти ще однієї Землі з людьми не знайдуть». То Мані (Лариса Сидорчук), яка любить тільки на людях цілуватись із власним чоловіком, бо «коли багато людей, то можна й подумати, що чужий». У виставу також введено частівки й танки. Відомий режисер Олександр Дзекун, який теж прийшов на «Батьківські пороги», стверджує: «Це робота, гідна Довженка й Параджанова. Тут найтонші переливи сплелися з професійною акторською майстерністю». Сам Петро Колісник зроблене оцінює словом «нормально». І багато про свою роботу не говорить: «Усе, що хочу, я кажу виставою». За вісім років існування «Голос» багато сказав про себе не тiльки в Українi, а й за кордоном. Це театральні фестивалі в Німеччині, Франції, Польщі. Було й таке, що на Міжнародному театральному фестивалі в Словаччині журі не знало, за якими критеріямим оцінювати молодих акторів чернівецького театру — настільки професійною була їхня гра (щоб довести все до такого рівня, Петро Колісник щороку набирав групу з тридцяти чоловік, усього їх навчав і залишав у театрі тільки трьох найздібніших)...
Я поверталася додому і поблажливо дивилася на людей у придорожних кав'яреньках. От я сьогодні не марно прожила день. А ви?!!
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
