Буш по-київськи

      «Что ищет он в краю далеком, что кинул он в краю родном?» — це основне питання політичних оглядачів до візиту екс-президента США Джорджа Буша-старшого до Києва. Справді, сьогодні сім'я Бушів не є надто популярною у себе на батьківщині, а тим більше у решті світу, тому навряд чи імідж України покращиться, як мотивує організатор візиту, зять Кучми Віктор Пінчук. З іншого ракурсу, ім'я Буша-старшого не вельми милозвучне для вух патріотично налаштованого українця — екс-президентові Сполучених Штатів не можуть подарувати виступ у Києві в липні 1991 року (тоді Україна була ще в складі СРСР), у якому той закликав українців не виборювати незалежність і погодитися на «ліберальні реформи» у складі Союзу.

      Ані Буш-молодший, ані його батько ніколи не були симпатиками нашої держави. Українсько-американські взаємини не набули стрімкого розвитку за президентства Буша-старшого, навіть нашу незалежність США під проводом Буша визнали через місяць після грудневого референдуму 1991 року, запізнившись за Канадою, Польщею та кількома іншими прихильними до України потужними державами. Отож учорашні слова Леоніда Кучми на зустрічі з екс-президентом США: «Ви заклали підвалини відносин, які привели до стратегічних» цілковито не відповідають дійсності. Якщо вже згадати про підвалини і взяти проби з нижніх її шарів, то українсько-американські відносини будували Леонід Кравчук та Бушів наступник Білл Клінтон. Джордж Буш мало знає про Україну і ніколи особливо не приховував, що ця держава не є для нього цікавою. Очевидно, його вмовили на цей візит, зокрема й перший посол США в Україні, українець за походженням Роман Попадюк — як кажуть, один з авторів тексту промови Буша в університеті ім. Шевченка.

      Який, отже, інтерес Буша-старшого в цьому візиті, наразі складно сказати. А ось інтерес Леоніда Кучми та Віктора Пінчука очевидний. Попри все, Буш — це ім'я, це, так би мовити, назва політичного клану, династії — називайте як хочете, — що зараз стоїть біля керма влади у США. Це зв'язок, бодай опосередкований, з тим, іншим, Бушем, який сидить в Овальному кабінеті Білого дому й недолюблює Кучму. Це спроба української влади, насамперед, звісно, сім'ї Кучми, показатися Вашингтону своїм іншим боком. І по можливості наблизити до вирішення декотрі болючі питання, приміром, щодо гарантій недоторканності Леоніда Кучми після відходу від влади, можливість зустрічі на стамбульському саміті з президентом Сполучених Штатів та деякі інші. На користь того, що Кучма вчора намагався через Буша-батька спілкуватися з Бушем-сином, свідчать і його тривалі рулади про важливість перебування українських вояків у Іраку та непохитність намірів Києва залишати там свй військовий контингент до переможного (чийого?) кінця.

      Щоб не виглядати однобоко, посольство США порадило екс-президентові провести зустрічі і з опозиційними політиками. Отож Буш поговорив з Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко, Олександром Морозом. Це була спільна зустріч, і тривала вона, як повідомила пресі прес-секретар керівника «Нашої України» Ірина Геращенко, приблизно годину.

      У будь-якому разі другий візит Буша-старшого (перший, як ми вже згадували, був улітку-91) до Києва став тутешньою подією номер один, швидше, великосвітською, аніж політичною — як, скажімо, приїзд П'єра Кардена чи Фанні Ардан.