Коли сакура розквітає на тарілці

В Україні досі немає усталеної транскрипції написання японських слів: хто пише сусі, хто суші, хто суши чи сущі... Те ж саме і з сасімі–сашімі. Японці кажуть щось середнє між «сі» та «ші», але ближче до «ші». Отже, суші. Це шматочки сирої риби на колобках із рису, вимоченого в оцті, які їдять із васабі (японським хроном) та соєвим соу­сом. Аби смак різних видів риби не зливався, між двома суші зазвичай їдять маринований імбир. Сашімі — це ті самі суші, тільки без рису, тобто просто сира риба. Порядні суші–бари та ресторани в Японії продають суші, зроблені з риби, яку виловили у день продажу вранці. А якщо рибалкам не пощастило — ресторатори так і пишуть: «Вибачте, сьогодні не зловили багато риби, тому не зможемо порадувати вас смачненьким». Хоча уява про те, що японці їдять виключно суші та сашімі, хибна. Це, здебільшого, святково–представницький варіант. Зазвичай на столі рис, суп місо (на основі бобової пасти), смажена, тушкована або запечена риба та овочі (часто мариновані).

Їдять нащадки самураїв усього потрошку, але багато. Кожна страва тут має свою, «внутрішню» гармонію кольору (інгредієнти доповнюють один одного) і водночас гармоніює з посудом, в якому її подають, та сусідніми тарілками. Восени на столі японців морква, порізана у формі кленового листочка, навесні — фрукти, викладені у вигляді квітки сакури.

Це тільки спочатку з острахом дивишся на бамбукові палички, якими вправно орудують японці. Коли в Японії вже четвертий рік — їси ними навіть супи і борщ власного приготування, інгредієнти якого у Кіото, в принципі, ті самі, що і в Україні, от тільки буряк з огляду на його високу ціну часто заміняє японська редька, а сметану — болгарський йогурт. І з чорним хлібом тут якось не склалося, тому вдовольняємося сірим або білим.

Принаймні раз на тиждень у мене суші–день — я йду в «Каппа дзуші» («Суші від водяного»), де замовлення вам привозить невеличкий шінкансен — швидкісний потяг. Або їх можна просто взяти з конвеєра, який обертається по колу. Щоправда, прогавив якийсь смаколик — мусиш чекати кілька хвилин. Одна тарілочка (два колобки) суші тут коштує 105 ієн, тобто приблизно 10,5 гривнi (у будні дні — 90). Мій стандартний набір: тунець, лосось, креветки, вугор та ікра. Зазвичай з’їдаю всього по кiлька тарілочок. Утім це не насторожує японців, бо і для японських чоловіків 10 тарілочок — це мінімум. Що з японської кухні я не зможу їсти ніколи? Натто, тобто боби, які перебродили і мають дуже специфічний запах. (Кажуть, вони вельми корисні для здоров’я).

У Кіото, інших великих містах доволі популярні продуктові магазини «все по 105 ієн», в яких можна купити набір iз трьох продуктів (наприклад, готовий салат, котлету і локшину швидкого приготування). До речі, після 19–ї години в супермаркетах суші, а також «товари швидкого розігріву», як я їх називаю (ті, які можна в мікрохвильовці підігріти кілька хвилин — і вони вже готові: котлети, битки, овочі в клярі), продають із 50–процентною знижкою. Щодо цін. Пакет молока коштує в середньому 160 ієн, десяток яєць — 140, шість картоплин — 100, головка капусти — 200, три яблука — 280 ієн. Зима тут — полуничний сезон, але полуниця зараз доволі дорога (300—400 ієн за півкіло), як і всесезонні вершкове масло (350 ієн за 200 грамiв) та сметана (200 ієн за 100 грамiв). Кефіру, пряженого молока, ряжанки на полицях тутешніх магазинів я не зустрічав.

У Японії популярні одноденні автобусні кулінарні тури заради поїдання «морського щастя» якогось iз регіонів. Кіото, де я маю щастя зараз жити, має свої відомі бренди — «цибулю із 9–ї вулиці», «дайкон (японська редька) Шьогоін», «баклажани Камо» та інші, яких налічується до 40 видів і які мають загальну назву «кіотські овочі». Один iз маршрутів пролягає на ферму, де вирощують телят iз так званим «мармуровим» м’ясом. Мені як Тельцю подобається, що тварин випасають на найсоковитішій траві, напувають пивом і життя їхнє проходить під звуки класичної музики та джазу... Щоправда, не подобається доля, яка чекає на телят потім.

До речі, японську мову надзвичайно «візуальною» роблять ієрогліфи. Наприклад, ми кажемо: наїстися «від пуза»; японці — «тарафуку», а записують цей прислівник двома ієрогліфами: «тихоокеанська тріска» та «живіт». (Для тих, хто не знає, ця риба славиться неабияким апетитом). Японський відповідник нашому слову «не переїдати» — їсти «на вісім десятих живота». А ще жителі острівної країни, особливо жіночої статі, завжди мають «окремий живіт» для десерту, навіть коли наїлися, як вищезгадана тріска. Хоча огрядних людей в Японії зовсім небагато.

Тимур САНДРОВИЧ,
перекладач з японської,
студент Кіотського університету