Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Кадр із фільму «Санктум». (Фото з сайту kinopoisk.ru.)
До роботи над фільмом продюсер «Санктуму» Джеймс Камерон залучив свого послідовника Алістера Грігсона, поступившись йому місцем режисера. Головні ролі у картині, яка «вихлюпнулася» на екрани минулого тижня, зіграли Річард Роксбург («Ван Хельсінг»), Різ Уейкфілд, Еліс Паркінсон («Люди Ікс: Початок. Росомаха»), Деніел Уіллі, Крістофер Бейкер («Інтуїція»). Автори сценарію — Джон Гарвін та Ендрю Уайт, з останнім Камерон здійснював не одну океанічну експедицію, тому пристав на пропозицію зняти повнометражну стрічку про власний досвід дослідження печер, який одного разу ледь не став трагічним. «Цей проект концентрується на героях і їхніх переживаннях, — так анонсував свою стрічку Джеймс Камерон. — Я раніше не знімав подібних сюжетів і поставив собі за мету зняти надзвичайно реалістичний трилер про те, що відбувається з людьми в екстремальних ситуаціях».
Перше, що відразу відзначають шанувальники кіно від Камерона — нова інтерпретація технології тривимірного зображення. Якщо в попередній роботі Джеймса Камерона — фільмі «Аватар» — технологія допомагала побачити небачену красу інопланетної дивовижної природи, то в «Санктумі» 3D дозволяє відчути клекіт стихії, від якої рятуються дайвери–спелеологи. Драматичний екшн–трилер розповідає про експедицію, яка досліджує найглибшу і найвіддаленішу систему підводних печер на планеті — печеру Esa–ala, що розташована в південній частині Тихого океану. Раптовий тропічний шторм застає групу глибоко під землею, вода постійно прибуває. Єдиний порятунок для дослідників — знайти у підводному лабіринті невідомий другий вихід до моря. На шляху до нього героїв переслідує смертельний жах, неконтрольована стихія і підступні пастки підземелля — саме за таких обставин людина може продемонструвати свою сутність. В екстремальних умовах виявляється здатність до самопожертви, зрадництво і підлість, воля боротися до кінця чи, навпаки, спокійне прийняття смерті.
Єдиним значним мінусом стрічки є дещо сумбурний фінал. Глядач уже морально майже готовий до катарсису, аж раптом фільм закінчується. І язик не повертається назвати це закінчення хепі–ендом. Бо щасливість фіналу дуже суперечлива — виживає лише один герой, та й той виходить із цієї історії у стані морального потрясіння. Іншим спелеологам забракло кисню, для них печера стала місцем вічного спочинку...
Аби глядачам прем’єрного показу не забракло кисню, як героям пригодницького екшну, у столичному кінотеатрі «Україна» працював кисневий бар. Прем’єру, як і годиться, відвідали маститі і не дуже українські селебрітіс: зі знанням справи позувала на камери Аліна Гросу, Наталка Валевська, а вокалісту дуету «Пара нормальних» Артемові Меху навіть пощастило виграти квиток до Стамбула від «Турецьких авіаліній». Щоправда, на одну особу і лише в один бік...
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>