Iсторія митарств для Володимира Слєднєва почалася у 1994 році. Проте її фактичний старт відбувся на рік раніше, у 1993-му. Слєднєв, тоді депутат Верховної Ради (до речі, один із кандидатів на прем’єрську посаду у 1992 році, для затвердження якого не вистачило буквально кількох голосів) виступив на сесії ВР проти продовження термiну надзвичайних повноважень тодішнього голови уряду Леоніда Кучми. «Ставши Прем’єр-міністром України, Леонід Кучма на додачу до слабкого чиновницького апарату Кабміну, від якого в радянські часи вимагалося лише бездумне виконання вказівок та своєчасна звітність у Москву, почав створювати аналогічні міністерства з управління промисловим комплексом. На керівних посадах закріпилися некомпетентні та безвідповідальні люди. Замість того, аби розв’язувати питання технології, якості, конкурентоспроможності продукції, зниження затрат на виробництво, вони взялися за матеріально-технічне постачання, почали створювати різні комерційні структури, сприяючи перетіканню фінансових ресурсів у тіньовий сектор», — так характеризував діяльність Кучми Володимир Слєднєв. Подальша доля Прем’єра Кучми відома — у 1993 році він подає у відставку, і, власне, цим згадку про нього можна було б і обмежити, якби не та фатальна роль, яку відіграла нездатність Слєднєва йти на компроміси з владою в цілому і з Леонідом Даниловичем зокрема.

Кримінальну справу, відкриту після сутички 23 березня між кримськими татарами та російськомовними сімферопольцями, не розслідують, вважає голова секретаріату Меджлісу кримськотатарського народу Айдер Мустафаєв. Деяких татар, які брали участь у сутичці, тримають у СІЗО набагато довше, ніж це дозволяє законодавство. А окремих iз тих, хто потрапив до лікарні, наприклад, Ділявіра Максудова, батькам довелося забрати додому, адже міліцейський пост було знято, а в палаті постійно сиділи бритоголові й погрожували «розібратися». Для того, щоб забрати сина з ножовим пораненням додому, батько Ділявіра змушений був підписати документ, буцімто стан хворого задовільний.