Ірина Мовчан: Фігурним катанням у США займаються цілодобово

«Прийшов час для кардинальних змін»

— Ірино, вигравши чемпіонат України, ти втретє потрапила на континентальну першість. Після 24–го місця в 2007 році й 19–го в 2009– му, на який результат розраховуєш цього разу?

— Зазвичай, виходячи на лід, про підсумкову позицію в протоколі я не замислююся. Головна моя мета — продемонструвати всі свої максимальні можливості.

— Однак кожен спортсмен на початку кар’єри або вже під час активних виступів ставить перед собою певну ціль, на кшталт медалі світової першості або ж участі в Олімпіаді. Твоє спортивне завдання ще остаточно не сформульоване?

— Мабуть, це природно, що кожен спортсмен мріє виграти олімпійську медаль. Але я дивлюся на речі реально, тому на даний момент просто хочу показати свій максимум.

— Напевно, саме для цього ти перебралася до США? Розкажи, як виникла ідея з переїздом?

— На жаль, умови для тренувань в Україні, й мої результати, продемонстровані в попередні роки, змусили мене задуматися про необхідність кардинальних змін.

А обрала я Сполучені Штати Америки тому, що в цій країні працює багато професіоналів своєї справи.

— Як давно ти перебазувалася до Північної Америки?

— Із травня 2010 року моя нова тренувальна база — місто Кромвелл, штат

Коннектикут. Наголошу, що в США я переїхала не на постійне місце проживання, а лише для тренування. Тож за океаном я перебуватиму, доки професійно займатимуся фігурним катанням. А змінювати громадянство не планую, й надалі виступатиму під синьо–жовтим прапором. Я українка — і цим усе сказано.

— Уже скоро мине рік, як ти поринула в зов­сім інші умови підготовки, зіштовхнулася з іншою життєвою філософією. Назви головні відмінності між українським та американським тренувальним процесом?

— Насамперед хочу відзначити, що у США мені набагато легше себе дисциплінувати. В Україні було більше вільного часу, була свобода, тому частенько з’являлися спокуси, які заважали повністю сконцентруватися на роботі. А тут люди, які мене оточують, займаються фігурним катанням цілодобово, тому й мені особливо не дають можливості «розгулятися». А умови для тренувань, напевно, й порівнювати не варто. Вони — чудові. Прекрасний лід, додаткові зали для підготовки, приємна дружня атмосфера. Загалом є все, що потрібно для роботи над собою.

«В Україні бракувало системного підходу до тренувань»

— Цікаво, а що найбільше тебе не влаштовувало у тренувальному процесі на батьківщині?

— Як я зараз можу оцінити, то головним недоліком моєї підготовки в Україні був брак системного підходу в тренувальному процесі. Думаю, що саме це й призводило до не надто успішних виступів на міжнародній арені.

— В Україні тебе тренувала Галина Кухар. Хто займається з тобою в США?

— Переважно мені допомагають тренер Дмитро Паламарчук, хореограф Меттью Гейтс та Вікторія Мілевська.

— Чому саме Дмитра Паламарчука обрала своїм наставником?

— Рішення прийняла не відразу. Спочатку був тренувальний збір у його таборі, де займаються як американські фігуристи, так і спортсмени з інших держав світу. А вже після завершення тієї тренувальної сесії я зрозуміла, що Дмитро Паламарчук — мій тренер.

— Цікаво, як пройшов адаптаційний процес у новому середовищі?

— Насправді, до життя в новій країні я пристосувалася досить легко. В Америці я живу разом iз родиною Аліни Мілевської (українська фігуристка, котра теж живе й тренується у США під керівництвом Паламарчука — Авт.), яка постійно мені допомагає. Водночас мій тренер дає поради, як звикнути до нового стилю життя та зрозуміти менталітет американців.

— Які найбільші відмінності помітила між українцями та американцями?

— Головне, що мене вразило — це ставлення американців до життя. Схоже, живуть вони за принципом: «більше позитиву, менше проблем».

«Тренуватися в Америці можу завдяки батьківській підтримці»

— Скажи відверто, зважаючи на плачевний стан українського фігурного катання, зняти ковзани й зайнятися чимось іншим не хотілося?

— Щось я таких думок не пригадую! Змінити сферу діяльності ніколи не планувала.

— А чому обрала фігурне катання?

— Цей вид спорту обирала не я, а мої батьки. Коли мені було п’ять років, вони вирішили, що мою енергію варто спрямувати в якесь русло, й віддали мене в секцію фігурного катання.

— До речі, Аліна Мілевська нещодавно виграла юніорський чемпіонат України. Чи є у вас заочна конкуренція за кращі результати?

— Звісно. Конкуренція є завжди, адже без неї не буде руху вперед, не буде прогресу.

— А коли приїжджаєш до Києва, яке завдання стоїть найпершим у твоєму графіку?

— У першу чергу хочеться якнайбільше часу провести з родиною, якій я безмірно вдячна. Якби не фінансова підтримка моїх батьків, то навряд чи я б змогла дозволити собі тренування в Америці! Водночас приїзд до Києва — можливість підтягнути «хвости» в навчанні. Незабаром у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова здаватиму державні іспити. Тому наразі увесь свій вільний час проводжу за книжками.

— Переїзд в іншу країну спричинив у твоєму житті серйозні зміни?

— Насамперед, змінилося моє ставлення до роботи й сприйняття реальності. Тепер я чітко бачу свою ціль, іду до неї, не відволікаючись на сторонні речі. Також зникли «київські спокуси», які на батьківщині не дозволяли повністю концентруватися на поставлених завданнях.