Бангкокський раб

57–річний український інженер Анатолій Вдовиченко 14 років працював у столиці Таїланду Бангкоку як підневільний робітник на фабриці кисневого обладнання. Про це чоловік заявив після свого звільнення. Наприкінці минулого року Вдовиченко попросив колегу–бірманця, який звільнився з фабрики, написати своїй родині в Україну. Родичі звернулися до українських правоохоронців, а ті — до Міністерства закордонних справ. Лише після того як український консул Костянтин Іващенко пригрозив власникові фабрики, що повідомить поліцію, Вдовиченка відпустили, пише місцева газета «Бангкок пост».

Українець приїхав до Таїланду 1996 року — працювати за контрактом на цій самій фабриці. Невдовзі Анатолій Вдовиченко на роботі отримав тяжкі опіки. Стан його був настільки важким, що на Україну чоловік повернутися не міг, тож лікувався на місці. Одного разу до нього в лікарню прийшов власник фабрики й усно запропонував продовжити контракт після одужання. У 1998–му пан Вдовиченко дізнався, що завод розбудовується і працювати доведеться вдвічі більше, тим часом зарплатню почали сильно затримувати. Українець почав вимагати виплати боргу. Невдовзі він поїхав у відрядження до Малайзії, а коли повернувся, власник фабрики забрав у нього документи. Самого Вдовиченка фактично ув’язнили в окремій кімнаті, й відтоді він мав працювати не лише як інженер, а і як маляр, водопровідник та електрик. «Я думав, що залишуся там назавжди, що там і помру, і ніхто не дізнається, — каже звільнений екс–невільник. — Я жив багато років у маленькій брудній кімнатці без зарплатні. Тяжко працював задарма. Мені нічого не платили і змушували працювати».

Іноді чоловікові давали близько 30 доларів, аби міг піти купити їсти в кіоску навпроти фабрики. Проте цього не вистачало — доводилося ще й просити їжу в місцевих робітників. Вдовиченко стверджує, що втекти не було можливості, бо його постійно охороняли. Щоб залякати бранця, охоронці стріляли в повітря. За словами пана Анатолія, вони мали наказ у разі спроби втечі стріляти на враження, бо власник вважав українського інженера дуже важливим для функціонування своєї фабрики. Вдовиченко розповідає, що йому навіть не дозволяли читати газет і дивитися телевізор. Єдину книжку російською, яка була в інженера, власник фабрики розірвав, і Вдовиченко потроху почав забувати мову. Згодом закінчився й термін дії його паспорта.

Дочка пана Анатолія, Наталя, яка мешкає в Одесі, розповідає, що родина 15 років намагалася знайти батька, проте його слід загубився у Бангкоку, а українського посольства там тоді ще не було. «Звісно, ми чекаємо на нього вдома, — каже пані Наталя. — Але минуло так багато часу, все змінилося, і ми тепер дорослі».

Кримінальну справу проти власника фабрики ще не порушили, однак українець має намір добитися від нього компенсації за свою рабську працю, хоча й досі побоюється за своє життя. Цими днями Вдовиченко зустрінеться зі слідчими Департаменту спеціальних розслідувань Таїланду й дасть свідчення. Наразі чоловік перебуває під опікою українського посольства у Таїланді, він залишиться у Бангкоку до кінця наступного місяця.