Електростанція на орбіті — геніальна простота. (Фото із сайту Костянтина Дарагана.)
Астрологи у своїх передноворічних прогнозах, ніби змовившись, дружно констатують один і той самий факт: теперішнє положення Урану на зоряній карті неба стане причиною нового сплеску наукових відкриттів і появи небачених досі технічних новинок. Як не дивно, але вчені–фундаменталісти, що завжди скептично ставляться до езотеричних прогнозів, теж погоджуються з цією версією. Навіть природа зерен, iз яких можуть прорости незабаром нові тенденції і технології, не викликає у вічних опонентів гострої дискусії. Складається враження, що все необхідне вже давно посіяно і з нього однозначно проклюнеться щось епохальне. Неминучість прийдешнього стала і темою диспуту, який організували вчені Харківського національного університету імені В. Каразіна, де традиційно проходить фестиваль фантастики «Зоряний міст». Бренд письменницького конвенту дозволив завше стриманим науковцям вволю пофантазувати, від чого астрологічна Уранія наповнилась конкретнішим змістом.
Уже десь років через 50 науковці запропонують спосіб, у який можна буде подовжити теперішній середньостатистичний вік життя людини приблизно вдвічі. З такою гіпотезою виступив перед аудиторією не письменник–фантаст чи оптимістично налаштований футурист, а доктор біологічних наук, професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Анатолій Божков. І хоча гіпотетичний середній вік iз близького майбутнього — ще далеко не вічне життя і навіть не 900 років, які спромігся пробути на цім світі спроваджений iз раю Адам, усе ж привід для радості є. Зрештою, зустріти столітній ювілей при світлій пам’яті, а потім ще кілька десятиліть прожити так, ніби в тебе щось ще може бути попереду, — не так уже й погано.
Але чи можливо це в принципі? «Середня тривалість життя — величина абстрактна і дуже цікава, — аргументує свій оптимізм Анатолій Божков. — У древній Греції, наприклад, люди в середньому жили 30—35 років, а тепер у розвинених країнах цей показник сягнув 88—90 років. Тобто ми можемо (і сьогодні такі способи є) регулювати тривалість життя в певних межах. Питання лише в тому, наскільки ми можемо це робити і чи справді можемо вийти за лінію межі?».
Наразі у світі, за словами вченого, вже створено чимало фондів, які займаються проблемами геронтології. У Великобританії, наприклад, науковці такої установи поставили перед собою мету збільшити тривалість життя вдвічі. Не важливо, кого саме — людини чи, скажімо, лабораторного щура. Головне — навчитися робити це в принципі, бо наразі для реалізації цієї потреби визріли певні можливості, а головне — на неї з’явилося суспільне замовлення. «Сьогодні є чимало людей, які і в 80, і в 90, і навіть у 100 років є великою цінністю для суспільства, цивілізації, бо можуть активно працювати, генеруючи нові наукові ідеї, — каже Анатолій Божков. — І якщо в давньому світі 70–рiчного старика забивали камінням, щоб не був тягарем для колективу (йдеться про плем’я), то сьогодні він може являти собою неабияку цінність iз точки зору наявних знань і накопиченого досвіду, тому навчитися подовжувати людський вік обов’язково треба».
Допоможуть науковцям у цьому новітні нанотехнології, що базуються на вмінні маніпулювати молекулами й атомами, з яких складається кожен біологічний організм. Штучні нирки і серце, що поступово перестають бути унікальною сенсацією у сучасній трансплантології, — перший крок до реалізації таких програм. Але цей напрям розвиватиметься далі. І ось чому. Кожна біологічна система (у тому числі і людський організм) — самодостатня. Вона може саморозмножуватися, саморегулюватися і самовідтворюватися. Тобто у разі появи хворої клітини організм подає сигнал іншій клітині. Та ділиться і «залагоджує» проблему. Але оскільки тепер наша імунна система під впливом різних факторів далеко не завжди спроможна справлятися з цією функцією, їй варто допомогти. «У зв’язку з цим виникає запитання: «А що, коли ми створимо наноробот за подобою білкової молекули, — розповідає Анатолій Божков, — задамо їй певну функцію і помістимо у людський організм. Ця молекула буде бродити всередині і виправляти помилки, що виникають у процесі функціонування внутрішніх органів. Таким чином ми зможемо зробити те, про що раніше навіть подумати не могли».
Наноробот або група нанороботів, згідно з озвученим проектом, працюють не самі по собі. Ними керує ззовні людина за допомогою спеціальних комп’ютерів. Таким чином ідеться про створення унікальної системи регулювання, спроможної підтримувати людський організм у доброму фізичному стані нескінченно довго. Біологічні, теоретичні і навіть технологічні можливості для цього наразі вже є. Тож цілком можливо, що світова медицина невдовзі, як мінімум, вийде на зовсім інший рівень лікування, відправивши у небуття хірургічний скальпель і частково фармацевтичні пігулки. А як максимум, допоможе людині прожити довше, а головне — повноцінне життя. Звісно, це зовсім не означає, що ми станемо вічними, адже вмерти можна не тільки від старості, а й, наприклад, від нещасного випадку. Але вже сама можливість тривалішого віку не може не гріти душу. Принаймні тим, для кого саме життя має певну цінність і вони готові затриматися на цьому світі, перетнувши середньостатистичну вікову межу.
Готові до такого експерименту, за даними проведеного опитування, далеко не всі наші сучасники. Людина — істота соціальна, і для неї дуже важливо, аби до самої смерті її оточували рідні, знайомі і близькі. Перевести всіх через межу природних можливостей навряд чи вдасться. Але з точки зору інтересів нашої цивілізації, земляни просто зобов’язані вдаватися до таких досліджень, адже рано чи пізно перед ними неминуче постане проблема пошуку інших, позаземних, сфер існування. А маючи нинішню тривалість життя, встигнути долетіти до іншої галактики практично неможливо. Значить, пошук способів подовження людського віку неодмінно триватиме і далі хоча б заради того, аби зберегти можливість земного життя як такого. «Якщо щось можливо зробити, — каже Анатолій Божков, — це буде обов’язково зроблено. Прогрес зупинити неможливо».
Уже до 2026 року США планують створити першу сонячну електростанцію у відкритому Космосі. За словами кандидата фізико–математичних наук, професора Харківського національного університету ім. Каразіна Юрія Олександрова, така ідея виникла ще задовго до появи космічної космонавтики. Упродовж тривалого часу розробляли чимало проектів, покликаних вирішити цю проблему. І ось нарешті колективний розум фізиків та енергетиків упритул наблизився до реалізації фантастичних мрій. І якщо озвучена дата наразі здається ефемерною, то Земля 2036 року, на думку Юрія Олександрова, осяюватиметься вже точно новим, без перебільшення, космічним світлом.
У це, власне, можна було б і не повірити, якби всі існуючі нині способи добування енергії мали перспективу в майбутньому. Ситуація ж склалася так, що жоден з існуючих нині видів електростанцій (сонячні та вітрові також) iз різних причин не є ідеальним для здоров’я планети. За вироблену енергію нам доводиться платити не лише грошима, а й порушенням природної рівноваги. Такі процеси неминуче повертаються бумерангом у вигляді екологічних катаклізмів. «Будь–яка енергія, що виробляється на Землі, — каже пан Юрій, — перетворюється на тепло. Тому ми вже зараз упритул зіткнулися з проблемою парникового ефекту». І оскільки у людства (на даному етапі наукового розвитку) немає іншого виходу, як вигадати щось позаземне, то й виникла ідея перенести генеруючі установки за межі планети.
Такі електростанції, найвірогідніше, працюватимуть завдяки двом енергетичним джерелам — енергії Сонця й енергії термоядерних енергетичних установок, над створенням яких наразі активно працюють фізики в рамках потужних міжнародних програм. Паливо для останніх, цілком можливо, підвозитимуть на орбітальну електростанцію не з Землі, а з Місяця, бо в його ґрунті вже виявили цілком достатню кількість гелію–3. До речі, таку ідею ще в 60—80–х роках, за словами Юрія Олександрова, розробляв фізико–технічний факультет університету імені Каразіна під керівництвом Валерія Рожка. Це ще раз говорить про те, що проекти будівництва сонячно–термоядерних орбітальних електростанцій і справді розробляють уже давно і що 2026 рік як час запуску перших установок — не така вже й фантастика.
Зіркові прогнозисти, коментуючи можливі варіанти розвитку медицини та енергетики майбутнього, теж солідарні з ученими. Харківський астролог Костянтин Дараган, наприклад, каже, що вже через якихось 15 років фармацевти запропонують абсолютно нові ліки, створені на основі відкриттів у галузі синтетичної хімії. Якраз вони мають усі шанси відіграти роль панацеї від СНІДу, завдяки чому вже після 2019—2020 років ця хвороба стане виліковною.
За прогнозом того ж таки астролога, наступні 14—15 років стануть періодом стрімкого освоєння альтернативних видів енергії. У результаті нафта помітно здасть свої позиції. Тож не виключено, що показником стану світової економіки через півтора десятка років буде вартість не бареля чорного золота, а кіловата чи мегавата електроенергії. І, можливо, якраз тієї, що вироблятимуть на сонячно–термоядерних установках із використанням місячного гелію–3, який доставлятимуть на орбіту спеціальними космічними кораблями?
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
