Бунт у туристичному раю

У Тунісі тривають заворушення, країна перебуває по суті в стані громадянської війни. Після тривалих акцій протесту, які почалися ще в грудні минулого року й загалом забрали життя понад 70 людей, президент країни Зін аль–Абедін бен Алі де–факто склав повноваження і минулої п’ятниці був змушений утекти за кордон. У столиці та інших великих містах запроваджено комендантську годину, але ситуація залишається неспокійною. Вчора «силовики» за допомогою водометів, сльозогінного газу і попереджувальних пострілів у повітря розігнали багатотисячну демонстрацію в центрі столиці країни, міста Туніс. Учасники акції протесту вимагали від правлячої партії відмовитися від влади. Усе це відбувалося на тлі оголошення складу нового уряду — національної єдності, до якого вперше за багато років мали увійти й лідери опозиційних сил.

Від президентського палацу в Тунісі вчора залишилися тільки стіни — розлючений натовп противників Бен Алі, які впродовж тривалого часу були змушені приховувати свої почуття (а заодно й політично байдужих мародерів) розграбував і розгромив розкішні апартаменти екс–глави держави. Кілька днів країна залишалася фактично без влади — «офіційного» наступника Бен Алі не оголосив, тому спершу обов’язки президента взявся виконувати прем’єр–міністр Тунісу Мухаммед аль–Ганнуші. Проте вже наступного дня, в суботу, Конституційна рада, остаточно усунувши з посади глави держави Бен Алі, відповідно до основного закону доручила цю місію спікерові парламенту Фуаду аль–Мабзаа.

Франція «африканського француза» не прийняла

Іще недавно Туніс називали «африканською Францією», «представництвом Європи в Африці» та іншими компліментарними епітетами, покликаними підкреслити відмінність цієї вже «майже європейської» країни від переважно бідних і брудних сусідів по континенту. Стабільне підвищення ВВП, економічне зростання завдяки розвитку туризму й торговельним відносинам з Європою, відносна релігійна свобода — на тлі інших ісламських держав Туніс і справді виглядав позитивно. І багато хто із закордонних оглядачів пов’язував такий розквіт із правлінням президента Зіна аль–Абідіна Бен Алі, який, мовляв, керує країною «жорсткою рукою в оксамитовій рукавичці».

У самому Тунісі дифірамбів на адресу правителя теж не шкодували — провладна преса і телебачення. Серед населення ж ставлення до президента було далеко не таким однозначним. Утім будь–які прояви незадоволення влада придушувала (зазвичай забуваючи одягти «оксамитову рукавичку»). Оскільки причин для ремствування на владу з часом не ставало менше, а навіть навпаки, зрештою цей нарив прорвав таким потоком гною, в якому Бен Алі не втонув лише дивом, врятувавшись втечею до Саудівської Аравії. Спершу хотів до Франції, з якою підтримував добрі відносини, але тамтешній президент Ніколя Саркозі у притулку колишньому «другу» відмовив. І не лише тому, що не хоче виглядати захисником повалених диктаторів в очах Європи — у Франції, колонією якої колись був Туніс, зараз мешкає чимала туніська діаспора. Проблеми з якою Саркозі зовсім не потрібні.

Диктатора «повалив» безробітний торговець

Зін Бен Алі прийшов до влади 1987 року в результаті безкровного перевороту, змістивши з посади Хабіба Бургіби, який беззмінно правив Тунісом з моменту набуття цією країною незалежності від Франції в 1956 році. Спершу він і справді взявся активно проводити реформи, які збіглися в часі з горбачовською перебудовою і за аналогією отримали в західній пресі назву «зінестройка». Проте згодом аль–Абідін не втримався від спокус, притаманних диктаторам: вибудував повністю корумповану й залежну від нього вертикаль влади, скасував норму Конституції про обмеження терміну правління трьома мандатами (2009 року його переобрали на посаду вп’яте) і підвищив вік кандидатів на президентську посаду до 75 років замість попередніх 70. Самому Бен Алі зараз 74.

Попри пропаганду провладних ЗМІ, тунісці добре знали, що насправді їхнє керівництво живе в розкошах, на відміну від народу. За чутками, напередодні революції з подачі дружини президента Лейли Бен Алі за кордон було вивезено близько 1,5 тонни золота із золотовалютних запасів Тунісу.

Після світової економічної кризи соціальна ситуація в Тунісі значно погіршилася — стрімко зросли безробіття й водночас — ціни. До пори до часу тунісці терпіли, але зрештою «скороварка» таки вибухнула. Заворушення почалися після того, як 17 грудня молодий продавець овочів Мохамед Буазізі здійснив акт самоспалення. До такого кроку чоловік, який мав вищу освіту, але не міг знайти роботу за спеціальністю, вдався на знак протесту проти того, що поліція відібрала в нього возик з овочами. Після смерті Буазізі на вулиці вийшли натовпи студентів та безробітних, які перебувають у такій самій ситуації. Ці виступи завершилися поваленням влади.

НАШІ В ТУНІСІ

У Тунісі мешкає 408 громадян України — це переважно жінки, які вийшли заміж за тунісців. Поки що наше посольство не збирається вивозити їх із країни. «Росіянкам телефонують їхні дипломати, цікавляться, а з нами ніхто й не зв’язувався», — скаржаться туніські українки. Кілька сотень російських туристів із охопленого протестами Тунісу вже вивезли, ще близько сотні чекають своєї черги. Громадяни європейських країн, які взимку приїздять до Тунісу на грязьові курорти, втекли ще раніше.

Українських туристів у Тунісі зараз майже немає — не сезон. А тим, хто таки збирався найближчим часом відвідати цю країну, Міністерство закордонних справ рекомендує поки що утриматися від поїздок до Тунісу. За словами прес–секретаря МЗС Олександра Дікусарова, посольство України в Тунісі «працює в режимі забезпечення підвищеної безпеки».