Злата Гершензон: шанувальниця і гроза молі.
Світ лускокрилих доктор біологічних наук Злата Гершензон вивчала в експедиціях на території колишнього Радянського Союзу, в Західній Європі, на Близькому Сході. Майже півстоліття вона працює у відділі загальної і прикладної ентомології Інституту зоології ім. Шмальгаузена. Добре знає світ красенів–метеликів. «Але, як на мене, найцікавіші — дрібні лускокрилі, тобто міль, — каже фахівець. — Наразі мої думки зайняті дубовою і капустяною мiллю. Перша — знищує могутні дуби, друга — шкідник капусти і редьки».
«Фактично я виросла в Інституті зоології, де працював мій тато Сергій Михайлович Гершензон, учений–генетик. Він мене і долучив до царства метеликів, — згадує ентомолог.— Наприкінці 40–х років iз ниток коконів дубового шовкопряда, які не бояться вологи і сонячних променів, виготовляли шовк для парашутів. Батько цих шовкопрядів збирав на території нинішніх Теремків, а мене брав як помічницю. Тато мав високий зріст, тож iз нижніх гілок дерев гусінь знімала я.
Мені було шість років, коли я зловила першого у своєму житті метелика, якого називають Адмірал. Я накрила його сачком, побачила, як це крихке створіння б’ється крильцями, і тоді дала собі клятву, що ніколи не буду колекціонувати метеликів, а ловитиму тільки тих, які стануть у пригоді науцi. Ось такі безглузді думки зароджувалися в моїй голові. Але не дарма кажуть, що думки матеріалізуються».
На біологічний факультет Київського державного університету Злату з першої спроби не прийняли, хоча вона набрала необхідну кількість балів. На це була політична причина. Тоді генетиків переслідували, і батька як зрадника Батьківщини занесли до списку, який потрапив аж на стіл Сталіну. «Як потім нам стало відомо, Сталін написав на цьому папері одне слово: «Почекати». Саме воно врятувало життя батькові та його однодумцям. Мене ж наступного року зарахували в університет», — згадує Злата Сергіївна.
Навчалася Злата успішно. Тож після закінчення вишу її запросили продовжити навчання в аспірантурі Ленінградського інституту зоології, де довірили колекцію метеликів відомого князя Миколи Романова. На чотирьох сотнях етикеток, прикріплених до комах, значилося лише місце їхнього вилову, але назви самого лускокрилого не було. Тож молодий спеціаліст мала з’ясувати, як кажуть, хто є хто. Географія вилову охоплювала всі континенти, окрім Америки і тропіків. Із завданням Злата Сергіївна впоралася «на відмінно». Всі об’єкти були опізнані. Як це вдалося? Адже тоді навіть слово «комп’ютер» знали одиниці. «Вже мала досвід в експедиціях. А ще вивчала спеціальну літературу, — каже вона. — Скажімо, дуже важливо знати малюнок переднього крила, а ще має значення кількість крапок на крильцях»...
В експедиціях Злата Сергіївна провела, мабуть, третину свого життя. «У ловця має бути добра фізична підготовка, тому що багато рідкісних метеликів мешкають у горах, причому вони літають там у певний час доби і сідають лише на конкретні рослини, — розповідає ентомолог. — З собою, як правило, носиш морилку, заправлену ефіром. Нічних метеликів притягує світло–кварцова лампа і гасово–кадильний ліхтар.
Денні метелики — великі лицеміри. У вигляді листочка, підібравши лапки і склавши крильця, маскується дуболистий коконопряд. Якщо вдарити по стовбуру пожовклої берези, де любить відпочивати серпокрилка, разом iз листом упаде і цей метелик. Він ніколи не стане злітати!»
Вистежування комах — справа небезпечна. У тайзі, приміром, де багато кліщів, усім робили щеплення від енцефаліту. У Середній Азії ловці носили ампули від укусів змій. У Сибіру — покривали обличчя особливою сіткою, захищаючись від гнусу. «В Приазов’ї я так гналася за метеликом, що натрапила на лігвище вовка, — згадує Злата Сергіївна. — На щастя, господарів удома не виявилося. А скільки мала опіків від палючого сонця! Утім найбільшими моїми ворогами були комарі, які нещадно кусалися».
Кілька років тому Злата Сергіївна їздила в експедицію в Ізраїль. Колеги, які її запросили, надали машину з номерами ООН. Тож ентомологи мали доступ всюди. Закінчилася експедиція досить плідно: в Ізраїлі український фахівець відкрила три нові види лускокрилих.
Але найбільше пані Злата любить працювати з міллю. За словами моєї співрозмовниці, всього налічується близько 20 видів молі, і у кожного свої смакові уподобання. Якась їсть одяг, ще якась — сидіння стільців або щітки. У наших помешканнях живе шубна, сукняна, меблева, грибна та зернова міль.
«Самці молі літають дуже добре, саме їх ми «зустрічаємо аплодисментами», вважаючи, що знищуємо головного винуватця нашого зіпсованого хутряного одягу, — каже Злата Сергіївна. — Тим часом самочки ховаються, сидять собі спокійненько у шафі, відкладають яйця (за тиждень — до сотні). Літати їм заважають занадто великі черевця».
Від цих комах біда не лише у квартирах, а й у поважних установах. За часів Володимира Щербицького, першого секретаря ЦК Компартії України, Злату Сергіївну якось терміново викликали до Ради Міністрів. Зізнається, що перелякалася тоді, невже, подумала, знову якісь гоніння? Але виявилося, що у високих кабінетах конче потрібна її допомога як фахівця.
Там сталася оказія — в гостьовій кімнаті, де індійська делегація обмінювалася з нашою подарунками, по килиму поповзла... гусінь. Ото був переполох! Від сорому радянські діячі не знали куди очі подіти. Ентомолог відразу «запідозрила» в недоброму крісла, попросила розрiзати оббивку, щоб перевірити «начинку». З’ясувалося, що сидіння крісел замість поролону наповнили кінським волосом. А шубна міль до нього дуже охоча. Для боротьби зі шкідниками фахівець запропонувала проморожувати меблі і обробляти спеціальною сухою піною за допомогою пилососа.
Із такою ж проблемою потім довелося зіткнутися й Конституційному Суду, де Златі Сергіївні теж доводилося бути консультантом. Її ж колеги виїжджали на Байконур — там сукняна і шубна міль вивела з ладу важливий прилад.
А ще ці комахи можуть стати на заваді… бізнесу. «Останнім часом багато підприємців вирощують гриби: гливи, печериці. Але завдвють шкоди комахи, які теж полюбляють грибні «страви», — розповідає Злата Сергіївна. — Недавно до мене звернулися представники одного з вітчизняних підприємств, яким міль завдала значних збитків. І я порадила їм, як позбутися небажаних «нахлібників».
«УМ» не могла не поцікавитися у фахівця, як позбутися молі в домашніх умовах.
— На вулиці зараз мороз, отже, саме час виставити пошкоджені речі — пуховики, шуби, джемпери, шапки — на балкон і тримати там не менше доби, — каже Злата Сергіївна. — Не лінуйтеся також добре вибити килими у дворі будинку, на снігу. До слова, саме в килимах міль дуже полюбляє скупчуватися. Нема снігу — не проблема. Килими потрібно посипати засобом від тарганів і ретельно пропилососити. Тільки подбайте про те, щоб у кімнаті під час цієї процедури не перебували домашні улюбленці — кішки або собаки. Інакше тварини можуть отруїтися. У спеку ж міль боїться сонячних променів, від яких гине. Тож тут діє старий, перевірений часом, бабусин рецепт: кілька годин просушити пошкоджені речі на сонці.
Якщо ентомолог відкриває новий вид комах, то має право дати йому назву. Невідомих науці лускокрилих, яких Злата Сергіївна сама відловила на Далекому Сході, вона назвала прізвищами старших колег — Фалькович і Загуляєв. Ще одну назву — альбонігратус — підказав колір чорно–білих крил метелика. У Приазов’ї вона відкрила міль крушинову, гусінь якої поїдає листя лікарської крушини.
«Дрібні лускокрилі мають назви, які запам’ятати важко. А ось назви великих метеликів узято з міфів і легенд Давньої Греції, — каже ентомолог. — Метелика, що знайшли у Китаї, один французький дослідник назвав ім’ям коханої — Катєнька».
Назва нічного метелика бражника «Мертва Голова» себе цілком виправдовує, вважає ентомолог. На тільці бражника чітко відбито череп і кості. «Я його бачила у Приазов’ї. Залетівши в сарай, метелик видав різкий вереск — писк зацькованого мишеняти в порівнянні з ним просто пестить слух. Тоді, зізнаюсь, я дуже злякалася, тим паче казали, що зустріч iз цим чудом природи несе біду і навіть смерть. Як бачите, доля милосердна. Адже відтоді минуло років тридцять...»
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
