Кіт — «двійник» дитини, а заєць — світло

У традиціях різних народів кіт і заєць — вільнолюбні помічники небесних світил і водночас створіння нестабільні, хитруни й імпровізатори. Вони також світлі, пухнасті й мирні. В українських легендах розповідається, як кіт був створений Богом. Він, мовляв, тварина добра і береже людей від лиха. На новосілля ми ще й досі намагаємося першим впустити у квартиру кицьку чи кота, аби «взяв на себе» усе зло й «очистив» приміщення. Віримо, що кіт вибирає в хаті місце найбільш прийнятне з погляду магнітного поля, а на людині моститься там, де в тілі є якась болячка. І, таким чином, лікує дорогоцінного господаря чи господиню. Котами ніколи не лякають дітей, навпаки, заспокоюють і присипляють. Водночас чимало наших співгромадян і досі, побачивши, як чорна кицюня перебігає дорогу, воліють тупцяти на морозі, поки ту ж дорогу не перейде сусід: він, мовляв, «візьме на себе» злі котячі чари...

Сонячні помічники

У міфології багатьох народів кіт і заєць асоціюються з сонцем або місяцем. Наш сонячний зайчик, якого пускають довкруги освітлені сонцем хвилі води або ж дзеркальце, названий «зайчиком» не просто так. У давньоукраїнських веснянках заєць символізує сонце. Чимало народів на сяючому повному Місяці бачать «зайця» (українці, як відомо, бачать там братів Каїна і Авеля, коли один другого наколов на вила). Заєць символізує світло в пітьмі, інтуїцію, щорічне весняне відродження. Згадаймо, що деякі західноєвропейські народи біля великодніх яєць зображують не квочку, а кролика. Заєць асоціюється з жертовним вогнем і життям, що пройшло через смерть.

Кіт так само пов’язується з небесними світилами. Стародавні греки ототожнювали пухнасту тварину з дочкою могутнього Зевса Артемідою — богинею природи, полювання, покровителькою диких звірів і рослинності, помічницею при пологах. Вона ж (Діана у римлян) символізувала Місяць. У кцьки, мовляв, зіниця ока може змінюватися так само, як Місяць змінюється, проходячи свої фази від молодика до повного. Кота зображували поряд iз Діаною — біля її божественних ніг.

У китайців кицю також пов’язували з жіночим началом і місяцем. Як не дивно, в стародавніх культурах жінка пов’язувалася із темрявою, лівизною, невизначеністю, неправдою і свавіллям. Так само і кіт.

Коти вважаються найбільш волелюбними й самодостатніми тваринами. Вони не будуть робити того, чого не хочуть, за наказом господаря. Та й сам господар для них — не хазяїн, а людина, яка дбає про них і якому вони «дозволяють себе годувати» і час від часу приласкати. Спробуйте скомандувати своєму Барсику чи Мурці принести вам капці! А якщо нагримаєте чи якось інакше образите гідність гордої тварини — чекайте помсти, інколи доволі жорстокої.

Кіт–змієборець

Кіт у міфах зображується і як лицар–змієборець. У єгипетській «Книзі мертвих» сам бог Сонця Ра постає у вигляді «великого кота». Там розповідається, як щоночі, коли Ра розпочинає своє плавання по підземному Нілу до наступного світанку, змій Апоп, прагнучи погубити світоносне божество, випиває з річки всю воду. І тоді Ра в образі вогненно–рудого кота стає на герць зі змієм. Під священним Древом Життя відрубує підступному змію голову. І так ставалося кожної ночі! Єгиптяни шанували кицьок як священних тварин бога Сонця. Для котів у Єгипті будували храми, коли тваринки помирали, їх ховали на особливих кладовищах.

Відгомін цих уявлень є в українських казках та деяких дитячих іграх. Кіт вважався неабияким героєм, коли ловив мишу. Адже миша поїдає зерно — одну з найбільших цінностей хліборобського народу. Отже, кіт рятує хліб, та й саме життя людей. Фольклористка Оксана Шалак зазначає, що дитячі ігри, де є образи кота й миші, міфологи вважають переосмисленими формами змієборчого мотиву.

Цікаво, що змієборцем постає також і заєць. У американських індіанців Великий Заєць Манабозо — батько роду й охоронець, творець і потужна добра сила, що перетворює звірину природу людини на добро. Це герой–рятівник, творець, символ світанку, персоніфікація Світла. Він убиває злющу змію або рибу, що пожирає людей.

Буддисти вірять, що Будда переніс зайця на Місяць, і так сталося після акту самопожертви зайчика. Коли Будда був голодний, добра тваринка запропонувала себе як їжу і сама стрибнула у вогонь.

На кота — все лихо

Оксана Шалак нагадує, що в українських колискових і дитячих забавлянках кіт — дивовижно гарне й ніжне створіння, що «носить сон у рукаві», прикликує дрімоту, воркоче — й так заколисує дитину:

«Е–е, е–е, коточок!
Ходи до нас ночувать
І дитину колихать».

Вірогідно, наші предки були переконані, що кіт — своєрідний «двійник» дитини, на якого може передатися все лихо, яке доля передбачила для саме цього малюка:

«А–а, котино!
Засни, мала дитино!
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота!
Ой на кота все лихо,
Ти, дитино, спи тихо!
Ой кіт буде воркотати,
Дитиночка буде спати!»

Такий пухнастий муркотливий «двійник» iз перших днів дитини був ніби найближчим її товаришем і головним героєм багатьох казок для найменших. На його прикладі у колискових дитину навчали чинити правильно, виростати працелюбним:

— Е–е, е–е, котку,
Чи вчинив ти шкодку?
— А бігме, це не я,
Це кицюня моя
По коморах ходить,
Людям шкоду робить.
— А тра кицю бити,
Щоб вчилась робити:
Черевички шити,
На базар носити,
Хлібець купувати —
Діток годувати.

Еротика й символи

Як кіт, так і заєць є символом кохання й плодючості. Пов’язані з Місяцем, вони таємничими узами поєднані з жіночим началом. Зайчик втілює жіночі менструальні цикли і демонструє стереотипні особиливості жіночого характеру: боязкість, інтуїтивність, прудкість, спритність.

Як нагадує Оксана Шалак, у весільних піснях, яких співають під час обряду «комори», образ кота набуває еротичного змісту:

Продрав котик стелю
Та впав на постелю;
Поти качався,
Поти валявся,
Поки тій Марусі
Між ніженьки вбрався.

ПУХНАСТЕ ВІДЬМАЦТВО

Фольклористка Оксана Шалак зазначає, що «непередбачуваність кота, його свавільний характер українці зауважили давно, тому народна мудрість застерігає: «Не гладь кота проти шерсті, бо подряпає». Вірили також, що кіт, який прожив дванадцять років, стає особливо небезпечним для людини, може безпричинно накинутись і навіть задушити».

У чарівних казках, легендах, «страшних історіях» кіт постає загадковим звірятком, що відає про таємні сили всесвіту й потойбіччя. Повитухи й відьми не обходяться без кицьок. Чародійці ж особливо полюбляють чорних котів. Кіт «товаришує» з домовиком. Старші люди розповідають, що домовик приходить у вигляді велетенського волохатого кота. Всядеться на грудях і воркоче. Тоді слід не розгубитися і спитати: «К злу чи к добру»? А котисько у відповідь щось муркне.

Буває, у вигляді великого чорного кота з’являється на людинi відьма. У такому вигляді вона раз по раз крадеться до сусідського хліва, щоб видоїти чужу корову. Якщо ж господар це помітить i вдарить чудовисько по лапі, наступного дня до нього може прийти сусідка з перебинтованою рукою: отже, вона й перетворювалася на кота.

Перекази про такі чудасії можна почути в різних областях України. Відьма в переказах, буває, літає на коті замість мітли. У снах котяра віщує неприємності, ошуканство і зраду. А котенята — клопоти.

Щодо зайця, то він також іноді пов’язаний iз відьмацтвом. Заяча лапа або голова є оберегом від злих чарів, утім сам заєць у переказах і легендах часом виступає співучасником відьомських безчинств.