Життя заради кохання

Заради зустрічі із ним вона ладна була їхати через усю Україну в потягах, навіть стоячи, а він дарував їй лише короткі, але такі щасливі дні кохання. Їхне спільне життя пронеслося, як одна яскрава мить: перший поцілунок, весілля, народження доньки і ... фатальна автокатастрофа на одній зі слизьких столичних трас. Після трагічної загибелі Олександра Береша його дружина Світлана живе тільки пам’яттю про нього. Завдяки ентузіазму цієї жінки щороку в Херсоні проходить міжнародний турнір зі спортивної гімнастики пам’яті призера Олімпійських ігор Олександра Береша.

Коли душу вирвали з серцем...

З удовою легендарного спортсмена я зустрілася в херсонській квартирі, в яку молода сім’я Берешів переїхала незадовго до смерті глави сімейства. Назустріч мені вийшла світловолоса жінка, з–за її спини визирала семирічна донька. Подумав, що дівчинка дуже схожа на свого знаменитого тата.

— Вибачте, якщо у нас буде прохолодно, — каже Світлана, — опалення нам, як і всім жителям Херсона, дають нікудишнє. Так що мерзнемо... Доводиться кутатися тепліше та електрообігрівач вмикати. Сама ось з болячок не вилажу, то застуда, то гайморит дістають ...

Я сідаю за стіл і злегка гублюся: чомусь стає важко підбирати слова.

— Світлано, ви пам’ятаєте, як познайомилися з Олександром?

— Це було справжнє кохання з першого погляду, — відповідає жінка. — Це сталося на сходинках гуртожитку, куди він приїхав до одного із своїх знайомих після якогось чемпіонату, а я йшла до подруги. Ми зустрілися поглядами і... з того часу вже більше не розлучалися. На один із днів народження я подарувала чоловікові золоту ладанку, на якій вигравіювала «Кохаю й кохатиму вічно». А на останній день народження я Сашкові светр вив’язала, він був дуже радий цим подарункам.

Світлана та Олександр бачилися не так часто, як хотілося б. Як говорили їхні друзі: «Саша, що називається «відклав своє життя на потім» заради того, щоб досягти бажаних висот у спорті. З цієї причини Світлані заради зустрічі з коханим іноді доводилося йти на божевільні вчинки. Так, одного разу вона усю ніч їхала до коханого чоловікала стоячи у вагоні потяга, ще й рада буда з того, що вблагала провідника надати їй таку можливість, бо квитків на потяг, який домчав її до чоловіка, у касі не виявилося.

— Коли я сходила з вагона, Саша зустрічав мене з білою трояндою в руках. Провідниця не втрималася і сказала: «Хто ж таку дівчину з однією квіткою зустрічає. Адже вона заради зустрічі з вами всю ніч в нашому загальному вагоні стоячи їхала!» Сашко просто обімлів від несподіванки, а потім посварив мене: «Не треба таких жертв заради мене! Ти — моя дружина і мати моєї дитини. Ти маєш себе берегти!».

— Як змінилося ваше життя після смерті чоловіка?

— Коли його не стало, для мене перестав iснувати весь світ. Знаєте, як у пісні: «Коли душу вирвали з серцем, коли половинку втрачаєш, ти повільно, повільно танеш».

Так–от, коли я дізналася про трагедію — у мене душу вирвали із серцем. Не хотілося думати ні про що, ані спати, ані їсти. Врятували мене віра в Бога та моя донечка, заради якої я маю сенс жити і сили боротися за справедливість.

— Справді, вам довгий час довелося добиватися правди по судах...

— Після смерті Олександра на мене звалилися відразу два судових розгляди. Суд у кримінальній справі щодо звинувачення водія автобази Верховної Ради закінчився нашою перемогою: водія було визнано винним і він отримав свій термін — три роки тюремного ув’язнення. Другий судовий розгляд — про відшкодування моральних збитків від керівництва автобази ми так само виграли. Однак, незважаючи на те, що є рішення суду про виплату компенсації в 300 тисяч гривень, виконувати його ніхто не поспішає ...

Мене саме Саша навчив тому, що кожна людина має боротися за те, щоб заслужити визнання людей. І я не можу собі дозволити, щоб яка завгодно сила зганьбила пам’ять про мого коханого чоловіка. Ви знаєте, якщо б на другий день після трагедії хоч хтось із чиновників подзвонив мені і сказав: «Співчуваємо» я б, напевно, не вела б настільки відчайдушну боротьбу. Але мене до глибини душі обурив той факт, що вони всю провину готові звалити на Олександра. Адже він в очах чиновників не легендарний спортсмен, який потом і кров’ю завойовував медалі для України і прославляв її в усьому світі. Для них він — проста людина, якого можна позбавити життя, а потім сказати: «Та він сам у всьому винен!». Я боролась навіть не для себе: я хочу, щоб моя дочка і ті люди, які бояться встати з колін, побачили, що можна перемогти систему. Потрібно відстоювати свої права та йти до кінця. Реально довести істину навіть тоді, коли у справі замішані такі «важливі птахи», як віце–спікер парламенту України.

Коли приходжу на змагання, які ми завжди готуємо з такою ретельністю, то перше, що надає мені сил та енергії, — це щасливі очі дітей. З яким захопленням вони дивляться на надзвичайно складні елементи гімнастичних вправ. І так чудово, що дітки смикають за рукав своїх батьків зі словами: «Мама я теж хочу так. Запиши мене на гімнастику!».

Я розумію, наші турніри зі спортивної гімнастики — це продовження життя Олександра Береша. У кожному щасливому дитячому обличчі, що відвідав наш гімнастичний зал, я бачу відблиск усмішки чоловіка. У кожній їхній вдалій вправі на спортивному снаряді я бачу продовження тієї справи, яку Олександр Береш довів до досконалості.

Легенда українського спорту

— У Саші з дитинства був непростий характер, не кожен тренер міг би з ним упоратися, — згадує перший наставник Береша, директор ДЮСШ Первомайського управління освіти Леонід Гуров. — Коли я вперше побачив Сашка у спортзалі, відразу зрозумів, що це неординарний хлопчик, у нього закладені дані доброго спортсмена. Саша не вмів програвати. Саме ця якість і служила для нього тим «моторчиком», що вів його до перемоги. Найбільш мені запам’ятався такий випадок: одного разу ми поверталися із Запоріжжя, iз зональної першості України. Чекали у Дебальцевому потяг, а Саша трохи віддалік сів. Прийшов час відправлення, начебто всі зайшли у вагон, тут залітає наш акомпаніатор і говорить, що Сані немає. Я зістрибую з поїзда, починаю його шукати по вокзалу, а він уже в кімнаті відпочинку сидить весь у сльозах.

А от тренер чоловічої збірної команди України зі спортивної гімнастики Анатолія Шемякіна з першого погляду в Олександрі не побачив майбутню знаменитість:

— Чесно зізнаюся, коли я побачив Сашу вперше, він мене не вразив, — каже пан Анатолій. — Ми тоді з Ігорем Коробчинським якраз з якихось змагань повернулися, заходимо в зал, а там стоїть хлопчик, такий маленький, щуплий. Ігор ще й каже: «Всі говорять: Береш, Береш — молода зірка ... Що в ньому такого особливого?» А от виявилося, що зовнішні дані не головне, важливіше — характер і жага перемоги.

Згодом у гімнаста повірив і прославлений олімпійський чемпіон Ігор Корбчинський і запросив Олександра тренуватися до себе. Саме під його керівництвом у 2000 році Береш став абсолютним чемпіоном Європи.

Загинув Береш в автокатастрофі буквально через день після чемпіонату України. Близькі Олександра відзначають, що у нього було якесь невезіння з автомобілями. До трагічного зіткнення гімнаст уже двічі потрапляв в аварії, хоча водив дуже обережно. Коли Олександр купував «Пежо–307», обіцяв дружині, що проїздить на ньому довго, а вийшло так, що проїздив лише кілька місяців. У Олександра Береша була мрія — виграти олімпійське золото. Ніхто не сумнівається, що так би і сталося, але аварія порушила всі плани. Мрію Олександра здійснив гімнаст Валерій Гончаров і свою медаль він присвятив другу...

ДОВІДКА «УМ»

Олександр Береш

Народився 12 жовтня 1977 року в Первомайську.

Вихованець Херсонського вищого училища фізичної культури. Заслужений майстер спорту. Абсолютний чемпіон Євро–2000 і Всесвітньої універсіади (1999 рік). Віце–чемпіон (у командних змаганнях) та бронзовий призер (багатоборство) Сіднейської олімпіади.

Чотири рази ставав призером чемпіонатів світу.

Багаторазовий переможець і призер етапів Кубка світу і національних турнірів.

29 лютого 2004 року Олександр Береш загинув в автокатастрофі. Його автомобіль зіткнувся з BMW автобази Верховної Ради, в якому перебувала донька тодiшнього першого заступника голови парламенту Адама Мартинюка. На своїй останній Олімпіаді–2000 в Сіднеї Олександр Береш завоював для збірної України «срібло» та «бронзу»...