На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей.
«УМ» також вирішила навідатись до святого Миколая. Дістатись до резиденції Чудотворця — справа не з простих. «Ідете навпростець, он там повертаєте праворуч, побачите дві гармати, хату з солом’яною стріхою, згодом ідете наліво й побачите резиденцію», — пояснюють на вході в селище «Мамаєва Слобода», де «оселився» святий. Пробираюсь повз засніжені хатинки, в очі сипле сніг. Аж ось назустріч іде молода дівчина в українському строї. Мило посміхаючись, підбадьорює, що резиденція вже недалеко. Перед очима постає маленька чепурна хатинка. На вході зустрічає високий хлопчина, одягнений у козацький стрій. «Усі добрі, гарні справи та починання нашого святого Миколая «взяті під охорону» та пильний нагляд ось таких українських козаків, — пояснює «УМ» директор Центру народознавства «Козак Мамай» Костянтин Олійник. — Нещодавно з Миколаєм наші козаки підписали «глейт» — грамоту, якою святому надається офіційна резиденція на території селища».
...В осідку Чудотворця чується легке тріскотіння дров у печі. Приглушене освітлення не відразу дозволяє усе роздивитись. В око моментально впадають чудові ікони — образи висять у кожному кутку резиденції. На столі — вишивані рушники, зі стелі звисають солом’яні обереги, а замість стільчиків сісти просять на масивні дерев’яні лави. Усе як колись... А ось і сам святий Миколай! Замість довгої сивої бороди — козацькі вуса, замість посоха — ліра. Вражена, одразу шукаю поглядом чорта — такого незамінного атрибута залякування дітлахів на кожному шкільному святі. Втім замість лихого бешкетника обабіч Миколая стоїть плечистий козак, наче охороняє Чудотворця. За спиною у юнака — різки.
«Ми хочемо запропонувати українцям свій власний дідівський стандарт святкування святого Миколая. Щоб це не був незрозумілий для нас Йоулупуккі, Санта Клаус або Дєд Мороз, а святий Миколай, яким бачили його наші прадіди», — пояснює Костянтин Олійник. Варто зазначити, що малеча такого прадідівського Миколу одразу сприйняла дуже позитивно. «Дитина проходить по справжньому українському селу XVI—XVII століття, бачить оці снопи, вітряки, церкву, бачить живих коней, козаків із чубами... Малеча переступає через поріг, оглядає піч, де потріскують дрова, нюхає медового пряника, бачить рушники, килими, зілля на сволоках... Вона повністю включається в атмосферу цього часу, — каже пан Костянтин. — Наш Миколай — часів козацтва. Не в бороді ж Миколай був, не з посохом та оленями! Ми просто взяли і, як реставратори, змели той попіл, нашарування отих сталінських стандартів Дєда Мороза, який насправді в російських народних казках є лютим чарівником, що все заморожує на своєму шляху. А щодо Санта Клауса, то його образ сформований буквально в останні 50—60 років».
А ось і перші відвідувачі: молоді батьки привели до резиденції святого свою донечку. «Доця захотіла побачити Миколая, от ми її привели сюди, хочемо підтримати наші традиції, ми все–таки українці, — розповіли «УМ» батьки чотирирічної Валерії. — Вона вірить у Миколая, а ми їй допомагаємо в цьому. Валерія — дівчинка така, що не переживає. Хіба що може трішки хвилюється...»
Дівча насторожено переступило поріг хати і приголомшено зупинилось, не відриваючи погляду від святого Миколая. «Батьків слухалася, збитків ніяких не робила?» — суворо запитує Чудотворець. Валерія ствердно відповідає. «То як будемо нагороджувати тебе — різочками чи подарунком?» — допитується Миколай, крадькома поглядаючи на козака. Хлопчина в цей час бере в руки різки. Малеча знітилась. «Донечко, ну що ти хочеш?» — нахилається до дівчинки мама. «Фарби!» — нарешті вигукує дівча. «Валерія дуже мріє про фарби. Ви ж зайдете 19 грудня до нас?» — стримуючи усмішку, допитується мама дівчинки. «Обов’язково!» — відповідає святий Миколай і бере з дівчинки обіцянку бути слухняною й надалі. «Вона ж вам ще віршика розкаже!» — вигукують батьки, підштовхуючи Валерію ближче до Чудотворця. «А в акули зуби гострі, не ходи до неї в гості», — на одному диханні виразно промовила дівчинка. Миколай не стримує усмішки: «Дай тобі Боже здоров’я, я тобі трішки заграю і заспіваю». Бере в руки ліру й заворожує всіх співом.
«Наш святий Миколай — Олександр Гончаренко — фаховий психолог, кобзар, дуже гарно співає, знає безліч казок, оповідок, пісень та псалмів. До кожної дитини в нього індивідуальний підхід, — пояснює Костянтин Олійник. — Буває, заходить хлопчик семи років і ховається батькам за спину. А заходить трирічна дівчинка і мало не з порога пісню співає, сідає Миколаю на руки...»
«Деякі діти просто приходять і кажуть: «Не треба Миколая, давайте подарунок!» — каже Олександр Гончаренко. — А бувало й таке, що батьки самі просять покарати своїх дітей різками. Дитина, звичайно ж, перелякана, всі уважно споглядають, що буде далі. Звісно, ніхто дитину не карає, все символічно, але це дуже важливий виховний процес. Ще пригадую, якось принесли до мене зовсім маленьку дитинку. Воно тільки оченятами блимає. Батьки ж одразу попередили мене — «дитина усе розуміє».
У резиденції святого Миколая у «Мамаєвій Слободі» побувало вже чимало маленьких відвідувачів, але жодна дитина без гостинця не залишилась. Малечі вручають виготовленого за давніми рецептами «миколайчика» — особливого медового пряника у вигляді рибки–карасика, спеченого в печі однієї із хат селища. «Риба–карасик — це один iз найперших і найдавніших християнських символів, — пояснює Єпископ Васильківський Євстратій (Зоря). — Грецькою мовою «риба» — це «Іхфіс», тобто перші літери словосполучення «Ісус Христос Син Божий Спаситель». Це був символ, за яким упізнавали один одного перші християни». Також Миколай особисто вручає чемній дитині грамоту–атестат, засвідчену печаткою Війська Запорозького Низового та особистим підписом, як підтвердження відвідання резиденції. Усі ці подарунки отримала й маленька Валерія, яка, без сумніву, з нетерпінням чекатиме на святого Миколая в ніч на 19 грудня.
«Наш Миколай не просто роздає подарунки, не формує в дітей егоїстичні погляди, що от прийшла дитина, і тільки тому, що вона дитина, їй повинні дати подарунок, — пояснює Костянтин Олійник. — Він разом із дітками пече медові пряники. Маленькі відвідувачі також можуть піти в кузню скувати підкову або ж зліпити власного горщика з гончарем чи пройти майстер–клас із ліплення вареників». Окрім того, має святий Миколай дарунки й для дорослих. «Насправді дорослі — це ті самі діти, які просто маскують свою дитячість за непотрібними атрибутами, — каже пан Костянтин. — До резиденції Миколая ми запрошуємо дітей навіть у 75 років! От минулого року в резиденцію святого Миколая прийшла група людей зі спецпідрозділу СБУ. Завітали чоловіки з дружинами, й оці полковники, серед яких був один генерал, були справжніми дітьми».
На саме свято Миколая, 19 грудня, о 12:00 на ярмарковому майдані «Мамаєвої Слободи» в рамках зимової «Країни мрій» розпочнеться свято для дітей. Під час концертної програми дітей особисто вітатимуть святий Миколай та співак Олег Скрипка. Під час свята діти зможуть погрітися біля вогнищ, скуштувати гарячого чаю з чебрецю та медових пряників, покататися на крижаній ковзанці або гойдалці, або ж покататися разом із козаками на запряжених кіньми санях чи возі, взяти участь у різноманітних дитячих забавках та іграх.
Офіційна резиденція святого Миколая працюватиме до 19 січня.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
Дев’ятого травня надвечір закінчиться останній тур чемпіонату України з футболу — донецький «Шахтар», який достроково забронював за собою перше місце, зможе отримати на руки почесний кубок. >>
