П’ять годин з «Ідіотом»

«Чотири дії, три антракти, спектакль закінчується в половині дванадцятої», — попереджали капельдинери глядачів, що прийшли на виставу «Ідіот» литовського театру Meno Fortas 26 і 27 листопада. А оскільки ще й починалася вона на годину раніше, ніж зазвичай, о 18:00, можна було б припустити, що ця інформація примусить театралів пригальмувати біля входу. Більше того, наш глядач давно закарбував у пам’яті спостереження: якщо довго — значить, нудно. Але прізвище режисера Еймунтаса Някрошюса в афіші спонукало театралів поставити протилежне питання: а чому так мало?

Починається вистава з того, що Мишкіна на ношах заносять на вокзал: хворий князь повертається з лікування у Швейцарії. Така поява вказує на те, що нічого доброго Батьківщина князеві не обіцяє. Далі — більше: дебелий і безпардонний Парфен Рогожин (Сальвіюс Трепуліс) бере субтильного Мишкіна за руку і, тягаючи по підлозі, наче ляльку, слухає розповіді князя про його життя за кордоном... З волі режисера щирості та безпорадності Мишкіна у цій виставі протистоять наче всі можливі людські вади. І саме тому однією з центральних у виставі є сцена у Настасі Пилипівни (Ельжбієта Латенайте), коли всі її гості розповідають про події з життя, за які їм було соромно: сіли на стільці один за одним, один розповів — і вертається у хвіст черги... Бо таких подій у кожного — не одна і не дві. Та що там згадувати — просто тут летять у вогонь віддані за Настасю Пилипівну рогожинські сто тисяч і Ганя (Вайдас Вілюс) рішуче лізе за грошима. Наче іскри із вогнища б’ються об підлогу і розлітаються кімнатою монети — тут усе купується і все продається. Князь Мишкін при цьому стоїть, знітившись, збоку — йому до таких розмахів іще грішити і грішити. А Настася Пилипівна, розуміючи його унікальність серед цього «зібрання достойників», гладить по обличчю Мишкіна, а потім жадібно втирає цей запах, цю його дитячу зворушливість у своє лице. Таких сцен, які зачіпають уяву, душу, у виставі стільки, що мимоволі сумніваєшся: а чи справді автор цього масштабного полотна — одна людина, не група авторів?

До Києва показувати виставу «Ідіот», прем’єра якої відбулася рік тому, Някрошюс не приїхав. (Як розповів директор театру Meno Fortas Андрюс Янкаускас, зараз Маестро обдумує нову виставу, тому намагається зайвий раз «не виринати» з цього процесу). Зате приїхали два князі Мишкіни (Даумантас Цюніс та Дарюс Пятровскіс), які зіграли по черзі у двох виставах. Актори зізналися, що, починаючи працювати над виставою, вони взагалі не розуміють, чого хоче від них режисер. Розуміння приходить тільки в процесі репетицій, але навіть на прем’єрі актори «усвідомлюють половину з того, що грають». А на запитання про можливі імпровізації на сцені вони так красномовно знизували плечима, що стало зрозуміло: акторські пропозиції у цьому театрі якщо й вітаються, то дуже незначні... Някрошюс як майстерний диригент «розписав» партитуру для кожного актора/«інструмента», ретельно продумавши найменші паузи та ритмічні коливання. Свої думки Еймунтас Някрошюс доручив акторам і зробив усе для того, аби вони донесли їх глядачам у «чистому вигляді», без якихось домішок, домислів чи коректив.

Син режисера, Маріус Някрошюс, вибудувані батьком образи підтримав стенографічною ідеєю «всі ми родом із дитинства». У першу чергу це стосується князя Мишкіна, душа якого так і не прийняла цінностей свого оточення. У будинку Іволгіна, де Лев Миколайович зніматиме помешкання, йому запропонують дитяче ліжечко з металевими бильцями — потім із таких ліжечок з’являться обриси міста. Розвідні мости — а мить тому це були лише величезні валізи — і паперові кораблики, які Мишкін по–дитячому штовхатиме вперед, вказують, що це Санкт–Петербург. Масивні двері, підвішені на канатах, не можуть прочинитися навстіж: у замкнений простір — своїх комплексів, розчарувань, вад, нездатності чути і бути почутими — потрапляють усі герої «Ідіота». Причому всі — тут слід розуміти майже буквально. Бо на відміну від колег–режисерів, які у виставах по «Ідіоту» задовольняються однією–двома сюжетними лініями роману, Някрошюс охопив максимум з того, що є у творі Достоєвського.