Як відомо, саме на Тернопільщині знаходиться третина всіх старовинних замків та фортець України. На жаль, частина з них уже давно перетворилась на руїни, які навряд чи можна відреставрувати. Тож обласна влада вирішила терміново рятувати ті, які збереглися найкраще, вибравши дванадцять — зокрема, історичні споруди у Вишнівці, Микулинцях, Скалаті, Чорткові, Теребовлі, Язлівці.

Уже дев’ять місяців місцева влада не може вирішити питання з місцем розташування 1–ї підстанції «Швидкої допомоги» Миколаєва, в штаті якої працює 104 людини. Нагадаємо, 19 лютого цього року підстанцію в екстреному порядку евакуювали через загрозу обвалу будівлі. Співробітників 1–ї підстанції «розквартирували» по всьому місту, а всі медпрепарати та обладнання звезли в будівлю Центральної станції «Швидкої допомоги»... в конференц–зал на третьому поверсі. Планувалося, що на правах бомжів медики пробудуть місяць–другий. Однак лікарі й нині «сидять на валізах». Бо, по–перше, з’ясувалося, що примiщення Миколаївської лікарні №2 ремонту не підлягає, а по–друге, перейматися проблемами медиків–«бомжів» ніхто не поспішає.

...На початку фільму хлопчик представляється: його звати Гвідо, йому одинадцять років. А далі починається історія. Гвідо схожий на дівчинку. І з дитинства йому хотілося гратися в ляльки, носити сукні — бути дівчинкою. Звичайно, у школу він ходить одягнений, як хлопчик, — мама боїться, що його дражнитимуть. Утім, цього боїться й він сам. А от на день народження до подружок Гвідо одягається по–дівчачому. І ми стаємо свідками цих гостин, де йому цілком комфортно, а дівчатка зовсім не акцентують, що він не такий, як усі. Гвідо розуміє: таких, як він, — один на тисячу. Але вже знає, що коли виросте, два роки має прожити, як дівчина, аби отримати право на операцію зі зміни статі. Про це йому розповіла мама. Він навіть ім’я собі обрав. Тому наприкінці фільму знов представляється: «Мені одинадцять років, мене звати Ніна».