Християнський революціонер

Сказати, що у Львові отця–ректора знають чи люблять — не сказати нічого. І хоча за рівнем упізнаваності він поступається поп–дівам чи мітинговим «королям», але Борис Гудзяк непомітно став одним із символів духовного відродження новітньої України — не совдепівської і не ультра–націоналістичної. З одного боку, він згуртовує тих, кому не байдуже слово правди і науки, а з іншого — намагається впроваджувати в суспільство християнські цінності. А от на весь світ прославився Борис Гудзяк після провальної спроби «підписання» працівниками СБУ. Щонайприкріше, вимагали «лояльності», певно, у всіх львівських ректорів, але Гудзяк був єдиним, хто наважився піддати цю справу публічного роз­голосу. Очевидно, саме завдяки тому і вдалося оборонити студентів перед масованими атаками яструбів Валерія Хорошковського, який під тиском світової громадськості був змушений перепрошувати за своїх недбалих оперів.

Народився Борис Гудзяк у провінційних американських Сіракузах в родині українських емігрантів. Освіту здобув фундаментальну, адже закінчив не лише знаменитий американський виш, а й папський університет у Римі, де був учнем патріарха Йосифа Сліпого. Хоч Гудзяк походив iз заможної родини, але замість стандартного шляху до американської «золотої мрії» обрав науку і служіння людям.

Як зазначив «УМ» знаний львівський історик Андрій Павлишин, отець Борис є одним зі знакових українських науковців–медієвістів. Він закінчив один із найкращих університетів світу — в Гарварді, захистивши там наукову роботу зі славістики й візантиністики. Ця робота згодом оформилась у капітальний твір «Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії». «Важко переоцінити науковий доробок отця Бориса, — каже Андрій Павлишин, — але слід визнати і його громадянський чин, адже суто академічний підхід він разом із колегами поєднав і з творенням спільноти Укра­їнського католицького університету. Саме цій спільноті судилося продовжити справу Андрея Шептицького».

Нагадаємо, у 1993 році Борис Гудзяк очолив комісію з відновлення Львівської Богословської Академії і в 1995—2000 рр. був її віце–ректором, а згодом обраний і ректором католицького університету. «Саме УКУ судилося стати найбільш незалежним від держави українським університетом», — наголосив «УМ» відомий львівський політолог Тарас Возняк. За словами пана Тараса, попри те, що в Україні є чимало вищих приватних «училень», саме Український католицький університет послідовно гуртував навколо себе «відданих моральній незалежності людей, варто згадати при цьому його віце–ректора Мирослава Мариновича». Тож, переконаний Возняк, оцінювати вплив цього університету слід, насамперед, як «правдиву революційну еволюцію», адже там дають не лише ґрунтовну європейську освіту, а й виводять на принципово новий рівень стосунків у трикутнику викладач–студент–Бог: «Саме в цьому і полягає правдивий шанс змінити українське суспільство. Це практика творення освічених європейців, котрі у подальшому будуть впроваджувати відповідні стандарти в Україні».

Згодний з цією думкою і Андрій Павлишин, який нагадує, що саме громада УКУ, без зайвого галасу і не здобуваючи політичних дивідендів, одразу вийшла боронити демократичні цінності у «майданному» 2004 році.

«УМ» долучається до привітань на адресу отця–ректора Бориса Гудзяка, щиро бажаючи йому Світла і здоров’я.