Ісаак Рогачевський переїхав до Запоріжжя 1934 року з величезним досвідом, набутим у статусі керівника низки металургійних гігантів Донецька, Дніпропетровська, Макіївки. Упродовж двох років Рогачевський працював також у торгпредставництві СРСР у Німеччині. І ця обставина, як з'ясується пізніше, зіграла визначальну роль у його подальшій долі.
Де Рогачевський — там і новації. На базі Запоріжсталі було сформоване потужне підприємство, під чий дах перебазувалися Дніпровський комбінат, заводи інструментальної сталі і феросплавний, ремонтний і шамотний. Мета кооперації? «Повністю освоїти коефіцієнти світових металургійних заводів, добитися поліпшення якості і зниження собівартості продукції», — пояснював директор у першому ж номері багатотиражної газети «Дніпровський металург» 3 липня 1934 року. Сприяла цьому, поза всякими сумнівами, і поїздка Рогачевського до США у складі офіційної делегації радянських фахівців (більшість з них, як свідчать історики, невдовзі розстріляли).
За океаном пан Ісаак з колегами упевнився, що капіталізм не загниває, а повномасштабно прогресує, може слугувати зразком для країни «соціалістичного реалізму». Зачудувавшись «їхнім», Рогачевський відважується переконувати Кремль у потребі організації на Запоріжсталі, за прикладом американців, прокатного стана безперервного циклу. Нарком Григорій Орджонікідзе навіть підписав відповідний наказ. Попри те, що нове будівництво йшло повним ходом (у 1935 році було задіяно чотири мартенівські печі, будівельники вивершували слябінг і бралися за третю доменну піч), енергійний Рогачевський таки потрапив на «гачок» сталінського режиму. Недовіри до нього не розвіяла і та обставина, що 1 квітня 1937 року запоріжсталівці задіяли перший не лише в СРСР, а й у Європі стан-слябінг!
Упродовж двох днів, 26 і 27 липня 1937 року, закриті партійні збори комбінату «Запоріжсталь» обговорювали і «вирішували» те, що давно було ухвалене в кабінетах НКВС: директор комбінату — «шпигун і диверсант», «ворог народу». У резолюції партзібрання вiдзначалося, що «член парткому Рогачевський допускав і допускає багато серйозних господарських помилок, котрі межують зі злочинами...». Яких саме, колеги і підлеглі директора у своїх виступах, ясна річ, не уточнювали. Тільки в один голос засуджували «антирадянську діяльність» Рогачевського, чим остаточно його і «потопили».
До протоколу партзборів нишпорки 1930-х долучили письмові «свідчення» багатьох працівників Запоріжсталі, котрі підштовхнули справжнього патріота і розумного керівника до молоха репресій. Згадали у Кремлі і той «кримінал», що у Німеччині Рогачевський працював під безпосереднім керівництвом «троцькіста» П'ятакова, котрого саме тоді посадили на лаву підсудних. 14 серпня 1937 року був заарештований і «шпигун» Рогачевський. Слідчий фарс і військова колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: розстріляти! За участь у шпигунсько-диверсійній діяльності та економічне шпигунство. Пострілом у потилицю Ісаака Захаровича було знищено у Києві.
Тривалий час перебувала під арештом і його дружина, дитячий лікар Зінаїда Гіршман, член ВКП(б) з 1928 року... Їй вдалося не тільки вижити, а й під час хрущовської «відлиги» добитися реабілітації чоловіка. За клопотанням пані Гіршман, військова прокуратура СРСР спростувала усі звинувачення на адресу Ісаака Рогачевського, і Верховний Суд 25 квітня 1956 року ухвалою №44-02683 відмінив вирок військової Колегії від 14 жовтня 1937 року — «у зв'язку з новими обставинами». Кримінальну справу було закрито «за відсутності складу злочину».
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
