15 травня 1943 року селом Бечаль, що на березі Горині, багатотисячною рікою рухалася жалобна процесія. За козацьким звичаєм, три юнаки-повстанці вели за вуздечку трьох скакових коней. За хоругвами разом iз церковним хором ішов священик Микола Теодорович, а далі в одностроях УПА — сотня українських повстанців, чота якої несла на плечах три труни, вкриті жовто-блакитними стягами.

Ісаак Рогачевський переїхав до Запоріжжя 1934 року з величезним досвідом, набутим у статусі керівника низки металургійних гігантів Донецька, Дніпропетровська, Макіївки. Упродовж двох років Рогачевський працював також у торгпредставництві СРСР у Німеччині. І ця обставина, як з'ясується пізніше, зіграла визначальну роль у його подальшій долі.

Ситуація, на кшталт винесеної у заголовок, склалася в обласному центрі наприкінці 1943 року. Ставка Сталіна висловлювала невдоволення з приводу, на думку Москви, зволікання з початком штурму Запоріжжя. Реалії ж були такими: шлях «саботажникам» до індустріального центру перетинали дві лінії масованої оборони — на плацдармі шириною у сорок кілометрів і в глибину до двадцяти (!) німці зосередили кількасот танків, шістсот гармат і мінометів, близько 40 тисяч вояків. Упродовж двох тижнів війська СРСР не відважувалися штурмувати захисні редути нацистів: генерали вирішили нагромадити більше сил.

Як не дивно, за свою тисячолітню історію Ужгород мав усього декілька книжок про себе. На жаль, усі вони були або заідеологізовані, або ж подавали історію міста над Ужем як романтичну казку. Не дивно, що навіть у туристичних довідниках траплялися сотні фактичних помилок. Тому презентація книжки «Ужгород відомий і невідомий» одного з найцікавіших закарпатських істориків Йосипа Кобаля стала подією номер один у культурному житті Закарпаття. Цікаво, що книжку видало львівське видавництво «Світ» у серії «Міста України». Попередня книжка з цієї серії — «Вулицями стародавнього Львова» — стала справжнім бестселером, уже розпродується її друге видання.