Божий дім як центр духовності

Крізь незакритий дах до церкви прокрапує дощ, але настрій людей, які зібралися тут, піднесений. Наступного тижня над храмом уже виcочітимуть банi, буде сухо й почнеться внутрішнє опорядження. Поки ж банi стоять у дворі бiля церкви, на землі, — але вже урочисті, святкові. «Тут планується три приділи, — показує єпископ Сумський та Охтирський Української православної церкви Київського патріархату владика Мефодій. — Один — Апостола Петра, ще один — святителя Миколая, хоча є думка пастви, щоб назвати його іменем Апостола Андрія Первозванного. І один — святого праведного Петра багатостраждального Калнишевського».

Ім’я Калнишевського відоме на Сумщині та й поза нею. Останній кошовий отаман Запорізької Січі волею російської імператриці провів кінець свого життя на Соловках у тісному казематі. Досі церквою Калнишевського в області називали храм, споруджений колись його коштом у Пустовійтівці Роменського району і кілька років тому відбудований. Нині ж зводиться храм, де йому самому в новій його іпостасі складатимуть молитви. «Ми довго йшли до цього дня, — сказала на урочистості з приводу освячення бань та банних хрестів нового недригайлівського храму місцева жителька Марія Зіненко. — Були й зневіра, й безнадія. Але ми просили Бога, і він сподобив наших земляків, двох братів Ющенків — Віктора та Петра, почати й підтримати це будівництво. Два роки тому тут поклали наріжний камінь, сьогодні вже бачимо храм. І це дуже важливо, бо без духовності немає людей, без духовності ми стадо. Нам дуже потрібен цей Божий дім».

Місце для храму шукали довго. Але врешті обрали, й невипадково. Колись тут, у самому центрі Недригайлова, стояла Святомиколаївська церква. Її зруйнували у 50–тi роки минулого століття, на тому місці зараз — районна адміністрація. Тож новий храм вирішили збудувати поруч. «Це місце намолене, тому спорудження церкви саме тут обґрунтоване», — говорить екс–голова районної адміністрації Валентин Петльований. У Недригайлові він, певно, найбільше опікувався будівництвом. «Дзвонив мені найчастіше, турбував з цього приводу», — говорить слова подяки пану Валентину владика Мефодій. Список тих, кому промовляється вдячність, чималий — це й будівельники, і влада району та селища, і меценати — брати Ющенки... Владика Мефодій переконаний: ця велична святиня, побудована в козацькому стилі, буде служити людям і єднати їх, стане духовним центром не лише селища.

Власне, єднання помітне на самій урочистості. Тут влада попередня й нинішня, люди різних поглядів, але перед лицем Бога — просто миряни, які прийшли на свято.

Владика освячує хрести, і вишиковується черга, щоб прикластися до найбільшого з них — центрального, що невдовзі підніметься на тридцятивосьмиметрову висоту. Затим хрести урочисто переносять до п’яти бань. Їх також освячують. І хоча небо проливається холодним дощем, хто сказав, що то — негода? Може, це небесне освячення події, яка є справді визначною і для Недригайлова, і для Сумщини, і для Київського патріархату.

Коли ж почнеться служба в новій церкві, яку люди вже називають не Миколаївською, а Калнишевського? «Гадаю, на Великдень служитимемо тут», — посміхається настоятель собору протоієрей отець Василь.

Хай збудеться.