Фіга до столу

За цей плід — інжир, фігу чи смоковницю, як ще називають ці ягоди — я готова віддати багато. Коли ще не сезон, а біля вагів у київському супермаркеті лежать звабливі фіолетові ягоди майже по 12 гривень за штуку, — якщо зарплата тільки–но була, не стримую свого бажання відчути ні з чим не зрівняний солодкувато–медовий смак. Зараз для любителів смоковниці — час порівняно дешевого ласування: стиглі великі інжирини можна купити по три гривні за штуку, а як натрапите — і по двi. Звичайно, теж не соціальна ціна. Втім можна себе побалувати. До того ж і свіжих фігових плодів багато не з’їси, і для приготування вишуканих страв їх потрібно, як правило, небагато.

Тепла ягода

Батьківщина інжиру — Східна Азія, росте він у країнах Середземномор’я й на берегах Чорного моря. У цих краях, зокрема, і в Криму, можна насолоджуватися цією ягодою з дерев. І на ринках там вони найсвіжіші — бо транспортування їх мінімальне. Основне застереження щодо імпортованих плодів: не смачні, якщо недозрілі, або зіпсовані — ніби неповні, коли їх ледь стискаєш у руці, чи з темними плямами. Не їжте інжир, який тільки–но вийняли з холодильника. Пробували холодні персики чи абрикоси? Не дуже смачно. Так і з налитою сонцем смоковницею: її солодкувато–медовий шарм можна відчути лише тоді, коли вона літньої температури.

Натуральний солод інжиру — не перепона для поєднання ягоди, наприклад, із шинкою. Так, традиція італійців — їсти закуску брускетто. Це шматки від початку чорного хліба завтовшки близько 1 сантиметра, які з обох боків натирають часником, приправляють оливковою олією холодного віджиму, сіллю та чорним меленим перцем. Нині брускетто велика кількість варіантів, один iз яких — з пармською шинкою та інжиром. Для приготування цієї подоби бутерброда знадобиться по 6 шматків білого хліба та шинки, 2 стиглі фігові плоди, пару столових ложок оливкової олії, свіжозмелений чорний перець та шнітт–цибуля (різанець) для прикрашання. Шматки хліба завтовшки до двох сантиметрів спочатку кілька хвилин підсмажують у розігрітій до 250 градусів духовці чи просто підсушують у тостері. Потім ще гарячий хліб щедро зрошують оливковою олією, зверху кладуть шинку і кружальця інжиру, присмачують перцем і декорують листям зеленої цибулі.

Закуска з iнжиру з моцарелою теж родом iз кухонь сеньйорит та сенйорів країни–«чобітка». Для приготування страви на двох потрібно лише 4 ягоди та 16 міні–кульок моцарели. Розкладені на великій тарелі кружальця інжиру спочатку упродовж години треба помаринувати під харчовою плівкою у холодильнику, попередньо посипавши чебрецем та майораном і поливши сумішшю з 60 мл оливкової олії, соку одного невеликого лимона та 2 столових ложок бальзамічного оцту. Далі на інжир викладають половинки кульок м’якого сиру, зверху поливають соусом, в якому маринувався інжир, і посипають свіжим чи сушеним базиліком. Уже в такому вигляді страву можна їсти як салат. Але, пам’ятаючи про особливий смак саме теплого iнжиру, варто поставити міні–пірамідки на кілька хвилин у духовку — допоки не почне плавитися моцарела.

Птицю замовляли?

Якщо хочете здивувати новим смаком гостей чи рідних на найближче свято, можете фарширувати інжиром гуску. Тушку випотрошеної домашньої птиці обробляємо традиційно: миємо, зрізаємо зайвий жир, насухо витираємо і натираємо сіллю та перцем. Фарш готуємо із скроплених пряним оцтом четвертинок чотирьох плодів інжиру, обсмажених на вершковому маслі кубиків білого хліба (два шматки), смужок сирокопченого окосту (чотири шматки) та листя шавлії (10—12 листочків). Усе за смаком солимо, приправляємо чорним меленим перцем, перемішуємо, кладемо в тушку і зашиваємо. Переміщаємо птицю у гусятницю грудкою доверху, спочатку обсмажуємо, а потім тушкуємо до готовності, періодично поливаючи соком, що виділяється. (При потребі доливаємо трохи води). Фарширована інжиром гуска найкраще смакує з відвареним рисом.

Навіть у сезон інжиру ви можете не знайти свіжих плодів у магазинах чи на ринках своїх містечок чи сіл. Але це не привід для того, щоб позбавити себе задоволення смакувати стравами з цієї ягоди. Сушену смоковницю можна знайти повсюди. І вона не зіпсує, наприклад, курятину. Для приготування курки з інжиром треба взяти або цілу тушку вагою близько кілограма і порізати її на частини, або стегенця чи бедра. Посолити, поперчити й обсмажити на добре розігрітій оливковій олії до золотавого кольору. Далі готуємо суміш iз подрібнених 5 зубчиків часнику, мелених паприки, зіри й імбиру (по чайній ложці) та корiандру (півчайної ложки). Пасеруємо півмісяці однієї цибулини та тонкі смужки шкірки одного лимона і додаємо часникову приправу. Буквально через пiвхвилини додаємо кільця трьох морквин та вливаємо 2 склянки води чи бульйону, в якому розчинили 2 столові ложки меду. Коли все закипіло, поєднуємо курятину з бульйоном та овочами і тушкуємо 30—40 хвилин, допоки м’ясо не почне легко від’єднуватися від кісток. Тепер м’ясо виймаємо, збільшуємо вогонь і в бульйон кладемо четвертинки сушеного інжиру (1 склянка), паличку кориці і кип’ятимо 5—7 хвилин, допоки рідина не почне загусати. Додаємо сік одного лимона, перемішуємо, виймаємо корицю і знову викладаємо м’ясо в соус, прогріваємо. Насамкінець посипаємо страву 2 столовими ложками подрібненої зелені петрушки і подаємо цей шедевр кулінарного мистецтва до столу.

ЗІРКОВА КУХНЯ

І Інжир, мускатне вино і запах акації від Софі Лорен

Відома італійська акторка Софі Лорен у книзі «Спогади і рецепти» подає такий рецепт поєднання iнжиру та м’яса — смоковниця, загорнута в окіст. Для цієї гарячої закуски потрібно 12—14 плодів білого iнжиру або дуже стиглого фіолетового і така ж кількість шматків сирокопченого окосту. Спочатку треба увімкнути духовку, щоб вона нагрілася до температури 175 градусів. Тим часом вимитий інжир не до кінця розрізати начетверо і викласти на деко. На помірному вогні розтопити 15 г вершкового масла, додати три–чотири столові ложки меду акації, двi столові ложки мускатного вина, довести до кипіння і через одну хвилину зняти. Сумішшю полити інжир і поставити його в духовку на п’ять хвилин. Коли ягоди трохи охолонуть, загорнути кожну у шматок окосту й подавати до столу.