Коли вперше заходиш до театру «Вільна сцена», враження таке, наче потрапив усередину «Чорного квадрата» Малевича. З тією лише поправкою, що тут він — у об’ємному, а не плоскому зображенні. Мільйони глядачів намагаються збагнути таїну цієї художньої геометрії на площині, ти ж прагнеш осягнути її магнетизм зсередини. На шляху до відгадки Дмитро Богомазов пропонує різні підказки, власне, кожна його постановка є такою підказкою. Від цього «Чорний квадрат», як і Малевича, так і «Вільної сцени», не те щоб стає повністю зрозумілим, але прагнення розкодувати його однозначно посилюється... У Богомазова ж, у свою чергу, посилюється бажання ще більше замаскувати чергову нову ідею — ну такі вони, ці митці, все хочуть примусити глядачів працювати на своїх виставах...

Фестиваль «Золотий Лев» останнім часом починається з проблеми фінансування, з якої плавно витікає логічне питання: як за такі малі кошти провести достойну мистецьку імпрезу? Щоразу ідейному натхненнику «Лева» режисеру Ярославу Федоришину доводиться зважати спершу на матеріальну складову фестивалю, і вже з огляду на неї наповнювати його афішу. Цього року, наприклад, довелося відмовитися від традиційного вуличного карнавалу — десятий, ювілейний, театральний тижневик у Львові відкривав Євпаторійський театр, який привіз свою «Алею живих скульптур».

Роман журналістки Елізабет Гілберт заснований на власному досвіді self–made woman (у наших краях такий тип емансипованої жінки називають «комсомолка, спортсменка, красуня»), яка одного разу усвідомлює, що за рекорди у власному житті треба розплачуватися. Шлюб не здається вже таким ідеальним, комфорт­не життя втомлює одноманітністю, а інтрижка з молодим сексуальним актором опускає самооцінку до позначки «нижче плінтуса». У цей критичний момент героїня отримує знак згори — спогад про пророцтво цілителя з Балі — й вирушає в подорож, яка має привести її до самої себе: в Італії вона має задовольнити пристрасть до хорошої їжі, в Індії — віднайти душевний спокій і, нарешті, у цілителя на Балі — своє призначення і долю. Елізабет Гілберт скомпонувала хорошу книжку за рецептом бестселера (близька читачеві історія+пригоди) й видала «Їсти, молитися, кохати» 40 мовами світу (українська до їх переліку не входить). Звісно, Голлівуд не міг не відчути цю золоту жилу.