Музеї–бомжі

Скандал щодо ймовірного виселення з території Лаври (точніше — Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника) музейних установ та художніх майстерень, що розгорівся у липні після візиту до Києва глави Російської православної церкви Кирила, тривалий час супроводжувався лише чутками й туманними поясненнями чиновників. Днями депутат Київради Олександр Бригінець надав ЗМІ документи, в яких читаємо, що музейні установи на святій лаврській землі державі таки не потрібні (хоча більшість спостерігачів переконані, що всі ці маніпуляції з передачею Лаври пов’язані з бажанням УПЦ (МП) одноосібно заволодіти територією).

Як відомо, 15 липня цього року Київська міська рада прийняла рішення про безплатну передачу Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника у державну власність, відтак заповідник переходить у підпорядкування Міністерства культури й туризму. Передача здійснюється за умови виконання п. 3 цього документа, згідно з яким приміщення заповідника тільки тоді перейдуть у державну власність, коли кiлька музеїв, розташованих на його території, розмістять на площах, що належать до державної власності. Мова про три музеї: Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей книги і друкарства України. Проте вже 5 серпня у Кабміні вирішили, що цей пункт Київрада повинна скасувати — про це йдеться у протоколі наради, що проводив заступник міністра Кабінету Міністрів Юрій Аністратенко. Належні правки вже внесено у проект рішення, котре мають проголосувати на черговій сесії Київської міськради. «Найближча сесія Київради відбудеться 7 жовтня, — повідомив «УМ» Олександр Бригінець. — Не відомо, чи там будуть порушувати це питання. Але як попереднє рішення пройшло без голови комісії (Бригінець — голова постійної комісії з питань культури і туризму. — Ред.), так і це може пройти». Бригінець показує ксерокопію проекту рішення з підписами заступників міського голови Олександра Попова — Олександра Пузанова та Леоніда Новохатька, а також начальника Головного управління культури і мистецтв Світлани Зоріної.

Як повідомив член Гуманітарної ради при Президенті Іван Драч, 6 жовтня має відбутися чергове засідання, де вони порушать перед Президентом це питання: «Я мав розмову з Ларисою Скорик, і ми захищатимемо ці всі музеї. А що з того буде — я не можу сказати».

Серед захисників музеїв є також колишній директор заповідника Сергій Кролевець. 13 років на цій посаді зробили з нього професіонала в музейній справі. «Відселення планують здійснити впродовж року — куди, в які приміщення? Невідомо. Які гроші? Який час на побудову експозиції? А музей — не монастир. Це дуже складна інженерна інфраструктура. Немає випадків в історії, коли за рік будували музей». Сергій Кролевець пригадує, як на переселення фондів Музею народної архітектури та побуту з кірхи на Лютеранській у приміщення заповідника пішло кілька років. Увесь цей безлад він пояснює відсутністю в Міністерстві культури кваліфікованих музейних працівників, які могли б курирувати цю галузь.

Як не дивно, але в цьому хорі не чути голосів самих музейників, представників закладів, що скоро підуть по Києву з торбами (як це сталося з Музеєм історії Києва, що виселили з Кловського палацу й досі не знайшли приміщення). «Люди залякані, — каже Кролевець. — Зараз заповідник переживає хвилю звільнень». Отже, ці музеї навіть не потрібні людям, що створювали експозиції?.. Колись добрі люди переховували в себе вдома ікони з виселених церков та монастирів. Невже тепер нам доведеться переховувати твори Марії Приймаченко, увесь український наїв чи гуцульські килими — до кращих часів?