Донеччанка Марія Бєляткова — творець найбільшого Державного прапора України. (Фото автора.)
Уже стало традицією на кожне державне свято розгортати синьо–жовте полотнище найбільшого в Україні державного прапора. Три роки величезний двоколор, який «народився» у Донецьку, мандрує Україною. Напередодні свята Державного прапора «УМ» завітала в гості до жінки, чиїми руками й було пошито це унікальне полотнище розміром 30 на 45 метрів і загальною площею 1350 «квадратів». Донецька майстриня й шахтарська вдова, 72–річна Марія Бєляткова розповіла нашій газеті, як три роки тому створювався прапор–рекордсмен.
«Славнозвісний прапор народжувався ось тут, — показує більш ніж скромні «апартаменти» двокімнатної «хрущовки» Марія Олексіївна. — Увечері 20 серпня 2007 року завітала до мене Світлана — знайома дівчина, яка жила по сусідству i, знаючи, що я займаюся шиттям, попросила пошити український прапор. Не побачивши ніяких складнощів, я без вагань погодилася».
Яке ж було здивування майстрині, коли наступного ранку кілька міцних чоловіків насилу «вперли» до її скромного помешкання «сировину» для прапора: 15 жовтих та стільки ж синіх сувоїв шовкової матерії, кожна довжиною 1,5 метра й повідомили, що прапор треба пошити за три дні. «Так це ж довжина всього нашого будинку!» — не повіривши своїм вухам, вигукнула, Марія Олексіївна. Але очі бояться, а руки роблять. Одразу взялася за роботу, бо обіцянки звикла виконувати — це справа честі.
Викотила стареньку швейну машинку на середину кімнати, обклалася жовтими й синіми смужками шовку й почала «строчити». Роботи було дуже багато, а терміни — мінімальні. Ті три дні й дві безсонні ночі, під час яких народжувалося полотнище, героїня згадуватиме до кінця свого життя: «Я завжди любила працювати й ніколи не боялася роботи, але це завдання було особливим. Швачки знають, як важко працювати з шовком: то голка відмовляється шити, то петляє. Постійного «строчіння» впродовж 2,5 доби не витримувала навіть машинка — часто ламалася. Та кожного разу на допомогу приходив Леонід Дмитрович, сусід по під’їзду й майстер на всі руки, і ремонтував інструмент. Інколи виникали ситуації, коли хотілося плакати. Особливо важко було, коли не могла знайти потрібний кінець полотнища. А як же його знайдеш, коли величезне полотнище «розлилося» по невеличкій кімнаті й іноді складалося враження, що я і машинка знаходимося на дні синьо–жовтого океану».
Нервів і фізичних сил було затрачено чимало, весь цей час майстриня практично не спала, але виконала роботу вчасно. І лише коли прапор був готовий, дивувалася: «Як у такій маленькій кімнаті можна було пошити такого велета? Без Божого благословення тут не обійшлося».
«Коли закінчила останній рядок, нагодилася донька Рая, — продовжує розповідь жінка. — Як побачила мене у цьому двокольоровому вирі, з ляком в очах вигукнула: «Мамо, ти що твориш?!»
Але все вже було створено — умілими й невтомними руками пані Марії. Удвох з донькою, з неабиякими труднощами, вони склали полотнище. Стяг ледве помістився на великій ковдрі, котру господиня виділила для транспортування свого дітища.
За кілька годин до офіційної презентації прапора замовники приїхали забирати виріб. «А він не проходить у двері квартири! Насилу проштовхнули! Теж саме чекало й на виході з під’їзду», — розповідає про дебютний винос прапора пані Марія.
А через деякий час по неї прислали авто й повезли в Палац молоді «Юність», де мала відбутися презентація найбільшого в Україні Державного прапора. Після виступів офіційних осіб запросили на сцену й Марію Бєляткову — привітали, подякували... «Однак навіть у ту урочисту мить мене непокоїла думка про те, чи не переплутала часом яку–небудь смужку? І коли оголосили, що зараз на площі біля «Юності» буде вперше розгорнуто прапор, у мене серце тьохнуло, — згадує моя співрозмовниця. — Коли восьмеро людей розгортали вистраждане мною полотнище, час ніби зупинився: піднялася на сходи й згори спостерігала за процесом. І лише коли прапор розпростерли повністю — відлягло від серця — все було зроблено як слід. У той момент я відчувала себе справді щасливою. Звичайно, й досі приємно спостерігати за мандрами знамена, у якому є частка моєї праці».
Марія Бєляткова — етнічна росіянка, родом iз Брянської області. Але Україну вважає своєю Батьківщиною. «Я люблю нашу країну і робити її символ було хоч і важко, але приємно», — каже вона.
Сьогодні пенсіонерку Марію Бєляткову кличуть працювати на підприємство, де вона пропрацювала 21 рік (складала дихальні апарати для шахтарів), але й на пенсії їй нудьгувати ніколи. Вона постійно в русі й без роботи свого життя не уявляє. Її трудовий тиждень розписаний погодинно: у понеділок вдома шиття на замовлення; у вівторок — у Київському районному територальному центрі в’яже для хворих, немічних та вихованців дитбудинків шкарпетки, капці, безрукавки тощо; у середу та суботу — репетиції ветеранського хору при БК шахти імені Горького; у четвер і п’ятницю благодійна діяльність триває — пані Марія в’яже одяг для колишніх радянських «остарбайтерів» при товаристві, якому сприяє уряд ФРН.
Її життя не можна назвати легким, проте жінка не сумує й на долю не нарікає. А за свою найбільшу за розмірами роботу отримала 700 гривень та почесну грамоту. Та найголовніша нагорода для цієї мудрої жінки — результат, який приносить задоволення і їй самій, і багатьом її співвітчизникам.
Цього року на День прапора молодь Донецька знову планує розгорнути велетенський стяг, пошитий Марією Бєлятковою, на одній із площ міста. Аналогічну акцію планують і в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» у столиці — тут розгорнуть власний велетенський стяг завдовжки 75 м та завширшки 12 м і загальною площею 900 кв. м. А в Тернополі планують встановити новий прапорний рекорд — тут розгорнуть знамено загальною довжиною 9,5 км. Цього гіганта шиють на одному з підприємств області, а після святкової акції полотнище розріжуть на 6 тисяч шматків.
23 серпня об 11 годині на Михайлівській площі в Києві відбудеться акція «Прапор української єдності». Координатор громадської ініціативи «Оновлення країни» Валентин Наливайченко та кількасот активістів зшиватимуть шестиметровий український прапор — це символізуватиме об’єднання країни, яку зараз намагаються штучно роз’єднати.
За словами Наливайченка, сьогодні, коли перед Україною нависла загроза втрати державності, демократії та громадянських прав і свобод, ми всі зобов’язані об’єднатись навколо української ідеї та національних символів.
Також громадські організації закликають українців з нагоди свята вивісити прапор iз вікна власного будинку; пов’язати собі хустку чи стрічку синьо–жовтого кольору; почепити прапорець України на лобове скло машини, в офісі чи вдома.
Ідея створення найбільшого в Україні прапора належить Донецькій обласній молодіжній організації «Спілка творчої молоді Донбасу», а реалізувати проект допоміг народний депутат України Олександр Клименко. За сприяння молодіжного союзу «Наша Україна» та народного депутата Зіновія Шкутяка прапор побував у всіх обласних центрах України.
«Коли найбільший державний прапор було розгорнуто 23 серпня 2007 року на площі біля Палацу молоді «Юність» у Донецьку, — розповідає один із натхненників ідеї, почесний голова «Спілки творчої молоді Донбасу» Андрій Какуша, — тоді й з’явилася ідея провести всеукраїнський тур із метою показати гігантське полотнище в усіх регіонах України, щоб розбудити патріотичний дух у тих співвітчизників, у яких він іще дрімає. З 2007–го по 2009–й знамено побувало на Софійській площі в Києві, біля Меморіалу пам’яті Героям Крут, майоріло на Тарасовій Горі, Говерлі, біля підніжжя Савур–могили, на Красному полі біля Хуста, полях Полтавської та Конотопської битв. А фінішував тур 23 серпня 2009 року на головній вулиці країни — Хрещатику. Тоді святкувати День прапора зголосилися майже всі молодіжні громадські організації країни. Прикметно, що серед них не було лише юних представників від комуністів, соціалістів та Партії регіонів.
Важко передати ті душевні відчуття, які переповнювали людей при розгортанні синього–жовтого полотнища. У якому б регіоні не проходила акція, її сприймали привітно, відчувалася шалена підтримка народу. Скажімо, у Києві на початку ходи полотнище несло 150 осіб, а коли підходили до Бессарабки, то прапороносців було вже більше тисячі. Дійство прокотилося потужною патріотичною хвилею й стало окрасою державного свята. Весь час у мандрах жовто–синього велета супроводжували Антон Золотарьов, Євген Загорков та Сергій Глига».
Сотні тисяч рук молодих українців торкалися цього прапора, підтверджуючи прагнення до єдності, соборності, гуртуючись навколо нього. Очевидці помітили, що в момент розгортання стягу припиняються всі суперечки, а гігантський двоколор викликає в душі кожного учасника хвилююче почуття патріотизму, любові до своєї країни. До речі, невід’ємним атрибутом розгортання прапора стала пісня на вірші Володимира Сосюри «Любіть Україну!», музику до якого написав молодий донецький композитор, голова «Спілки творчої молоді Донбасу» Антон Золотарьов.
Синьо–жовте полотнище унікальне ще й тим, що випромінює потужну позитивну енергетику, легко «ловить вітер», має яскраві, приємні кольори. Для перенесення прапора–рекордсмена необхідно не менше трьох міцних чоловіків.
Як би хто не ставився до 8 Березня, настання весни й любові до жінок ніхто не відміняв. І чотири вихідні з цього приводу в людей уже на носі. А що може бути кращим відпочинком і подарунком, до речі, ніж подорож. «УМ» склала орієнтовний тур-лист, де і за яку ціну можна провести святкові вихідні. >>
Чи не з перших днів весни перед кожним чоловіком постає питання, що ж подарувати коханій, мамі чи колезі у Міжнародний жіночий день. Кожен хоче виділитись, приємно здивувати оригінальністю подарунку та підібрати саме те, чого бажає жіноча душа. >>
Це варто спробувати хоч раз у житті! На заздрість усім, хто в мороз боїться вилізти з теплої шуби, хто злякано тупцює біля ополонки, широкими очима дивлячись на тих, хто заходить у воду. Журналiсти «УМ» цього року пiшли купатися на Водохреще в Гiдропарк. >>
У Санта Клауса нині — гаряча пора. Цими днями «найноворічніший» дідусь планети вирушає з рідного лапландського міста Рованіємі у свою щорічну навколосвітню подорож. Запрягає в сани вірного помічника — оленя на ім’я Рудольф Червоний Ніс, завантажує подарунки... Замовлення на них Санта збирає з кінця листопада. >>
Стараннями передусім наділених владою авантюристів сталося так, що за право представляти інтереси Святого Миколая в Україні впродовж останнього десятиліття неодноразово спалахували непримиренні конфлікти. >>
Багато хто знає, що відбулося майже 2000 років тому. Утім за стільки років на первісний сенс свята нашарувалося стільки нових тлумачень і видозмін пасхальних звичаїв, що межа між християнським і язичницьким ледь не стерлася. Тож «УМ» дізнавалася, що саме відзначаємо у свято Воскресіння. >>
