Хто з хрестом прийде, той пензлем і дістане

Цілком нейтральна молодіжна акція в райцентрі на Львівщині викликала неадекватну реакцію з боку вірних Московського патріархату. Кілька днів тому місцева молодь до приїзду в Дрогобич директора департаменту УЄФА з організації заходів футбольного чемпіонату «Євро–2012» Лукаса Акермана вирішила розмалювати в’їзну дорогу до міста контурами історичних пам’яток та будівель. За кілька годин на асфальті постали впізнавані обриси ратуші, різних храмів та синагоги.

«Кардіограма міста» простягалася майже на два кілометри. Дозвіл на графіті дала міська рада, щоправда, не маючи до доріг жодного стосунку, адже «розміткою» на них завідують «даішники». Але малюнки вкрай обурили місцевих православних Московського патріархату. Парафіяни храму Преподобного Йова Почаївського УПЦ (МП) у намальованих на дорожньому асфальті обрисах храмів, зокрема на хрестах на їхніх маківках, побачили наругу над хрестом. Тож настоятель храму отець Микола Мандзюк організував хресну ходу, учасники якої, озброївшись пензликами і відрами, пройшлися слідами «кардіографів», але тепер уже з іншою художньою місією — замальовуючи хрести.

Причини втручання у «графіті» прес–служба місцевого Іовського собору пояснила в такий спосіб: «Тепер дітей навчають тому, що малювати хрести на дорогах це нормально, нічого поганого в цьому немає. Коли це таке було, щоб зображення церкви та хреста малювали на дорозі?! Хрест — це символ Воскресіння Христового. Господь Своєю кров’ю його освятив, надавши йому святості та цілющої сили. Тож і вирішили замалювати самі хрести, щоб не топтала їх людська нога».

На щастя, минулося без мордобою та інцидентів. Але наступного разу може бути інакше. Свою стурбованість затятістю православних УПЦ МП висловив знаний правозахисник та релігієзнавець Мирослав Маринович. За його словами, «у ХХІ столітті ми вже можемо твердо сказати: не людина для доктрини, а доктрина для людини. Якщо Церква не вміє розрізнити, де святотатство, а де — щира і світла (хоч і церковно неогранена) духовність, то така Церква приречена». Як слушно зауважив віце–ректор Українського католицького університету, «справді, в часи войовничого атеїзму по іконах і хрестах не раз по–диявольському топталися — але топчуться також богомольці й туристи по кам’яних підлогах європейських храмів, орнаментованих хрестами; топчуться й по могилах церковних достойників, похованих у криптах під храмовою підлогою. Одне і те саме дієслово — «топтатися», але яка різниця в суті дійства та в його інтерпретації!». У ревного замазувача хрестів отця Миколи Мандзюка пан Маринович риторично запитує: «Хіба фраза «Ідіть і замальовуйте хрести!» сама по собі не є двозначною? Якщо можна освятити авто, позначивши його знаком хреста, то чому дітям не можна намалювати на вулиці хрестик?».