Зірвати «покривало»

Дві колони людей, серед яких — дві сотні німців iз міста Тюбінген, пройшли вчора в Києві «дорогою смерті» з Сирця та Лук’янівки до Бабиного Яру. Німецька делегація на чолі з пастором iз Тюбінгена Йобстом Бітнером приїхала провести в Україні «Марш життя». Під керівництвом пана Бітнера його парафіяни почали цікавитися історією Другої світової війни та Голокосту, а саме — участю в цих подіях своїх батьків та дідів. Коли багато хто виявив, що його родина причетна до розстрілів і геноциду в Україні, виникла потреба приїхати сюди і попросити пробачення. «У Німеччині тема провини активно «проробляється» через медіа і державу, але є те, що ми називаємо «покривалом мовчання», — каже Йобст Бітнер. — Учасники Другої світової не розказували дітям та онукам про те, через що пройшли».

Анке Крюгер мала доброго лагідного дідуся, таким i запам’ятала його. Про війну дід ніколи не розповідав, казав лише, що був «нах Рюсланд». Коли ж нещодавно Анке зробила запит у відповідну федеральну службу ФРН, виявилося, що дід у складі 6–ї німецької армії генерала Вальтера фон Райхенау займав Київ, а в Києві у складі свого підрозділу допомагав загонам СС зганяти людей до Бабиного Яру на екзекуцію. Анке досі не може говорити про це без сліз: «Я представляю багатьох, і я прошу прощення у кожного українця й у кожного єврея за те, що мій дід та всі інші німецькі солдати робили тут!» Ганс Петер Бестер діда не застав, той загинув на війні. Знав лише, що дід був лікарем. Так тривало, поки Ганс не зацікавився темою Голокосту й не копнув глибше. На горищі знайшов дідів військовий квиток, де докладно зазначено весь його бойовий шлях — Тернопіль, Харків. Хоч вказівки безпосередньо на Київ документ не має, Ганс розуміє, що вбивства відбувалися скрізь. «Їх відправляли на війну і казали, що це не проста війна, що вони повинні піти і винищити всіх євреїв. Мій дід теж чув це, він пішов разом з усіма на Україну і також відповідальний за все це, — переконаний Ганс Петер Бестер. — Мене це дуже вразило. Я відчув, як величезний тягар лiг на мої плечі. І тому я захотів приїхати в Україну й попросити пробачення в українців та українських євреїв».

У Бабиному Яру, за різними оцінками, німецькі нацисти розстріляли до ста тисяч людей, зокрема понад тридцять тисяч євреїв. Тут загинули також члени українського націоналістичного підпілля, православні священики, радянські військовополонені й просто люди, які порушили порядок, встановлений окупантами в Києві. Відтак природно, що сучасні німці згадують і українських, і єврейських жертв. Свідки трагедії, євреї, яким тоді було по кілька років, розповіли, як їх переховували українські родини. Утім президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський намагався «протиснути» свої акценти, що, мовляв, тих, хто переховував, було мало, а більшість була «прєдатєлямi», які вступали до поліції. «Єдине, що хорошого зробив Віктор Ющенко, це те, що під кінець свого президентства видав указ про утворення заповідника «Бабин Яр», — заявив Монастирський. Правда, вiдразу мусив констатувати, що наразі немає ні обрисів заповідника, ні концепції, ні музею. Нова біло–синя влада, попри розмови про пам’ять Великої Вітчизняної, указ про Бабин Яр не виконує.