Народна артистка України, виконавиця головних ролей у фільмах Юрія Іллєнка «Лісова пісня», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебединое озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу» розповідає «УМ» про роки заборон творчості Іллєнка, його роз’яничарення, фурор на міжнародних фестивалях та останні роки життя.

Він помер стоячи. Не хотів навіть в останні секунди свого життя бути скореним, побореним і слабким. «Його принцип — ніколи не здаватися. Батько завжди піднімався після ударів. Будь-який удар, який був у його житті, — заборона фільмів, заборона бути українцем, заборона книжок, заборона проектів — не зупиняв його. Він піднімався. Хвороба — це теж був виклик, і батько до останнього не хотів зраджувати своїм принципам — ніколи не здаватися», — розповідає «УМ» старший син Юрія Іллєнка Пилип.

Відчуваючи, що ось-ось йому доведеться відійти в інший світ, Юрій Герасимович попросив свого брата допомогти йому скупатися у Дніпрі. Вже відчуваючи останні секунди земного буття, наказав синам підняти його з ліжка, щоб стоячи прийняти виклик смерті.

Сьогодні останній день роботи Одеського міжнародного фестивалю. З конкурсної програми залишилося переглянути ще кілька фільмів, а от журі фактично закінчило роботу: перші дискусії розпочалися ще в четвер і сьогодні на церемонії закриття ми дізнаємося, кого уподобали Йос Стеллінг, Сергій Тримбач, Світлана Сікора, Сергій Чліянц, Грегуар Колен.

Усі знають (чи бодай чули) про інвестиційний «план Маршала», завдяки якому відновлено економіку Європи, зруйновану Другою світовою. І мало хто замислюється: чи було б можливим те економічне диво, якби європейці не переглянули свою недавню минувшину і не вгамували масову ненависть, сколихнуту війною? Уже 1948–го французи зініціювали спільні зустрічі–дискусії з німецькими істориками. За великим рахунком, саме це, а не пізніші митні угоди, започаткувало творення об’єднаної Європи. «Вільні дискусії істориків і ще більшою мірою, зрозуміло, їх виклад через відповідні шкільні посібники — це практика й педагогіка, зорієнтовані на мир», — роблять висновок західні культурологи («Європа та її болісні минувшини». — К.: Ніка–Центр, 2009).