Петро Бойко. (Фото з сайту litakcent.com.)
Доля його особливо не балувала: батько Феодосій загинув під час Другої світової війни, тому Петро мав добиватися всього у своєму житті сам. Спочатку він навчався в геологорозвідувальному технікумі, але згодом оцінив фах філолога і закінчив відповідний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Уже у 23 роки Петро Бойко стає диктором і редактором Українського радіо і відтоді вчить мистецтву живого слова як викладач у вищих навчальних закладах і як автор багатьох статей. У 1991 році, коли йому виповнився 61 рік, Петро Феодосійович Бойко приймає на себе ще одні обов’язки: він рукоприкладнений на місійного священика УАПЦ. Саме цей священик 24 серпня 1991 року освятив Національний прапор, що був уперше піднятий над Верховною Радою як державний.
Незважаючи на те, що урядових нагород у Петра Феодосійовича немає, він пишається своїми колишніми університетськими учнями. Серед них — учителі, професори вишів, радіожурналісти. Художні тексти диктор подає із неперевершеною силою інтерпретаційної повноти. У Золотому фонді Українського радіо зберігаються такі його роботи: «Кобзар» Тараса Шевченка, «Тарас Шевченко» Івана Дзюби, «Ментальність орди» Євгена Гуцала, «Берестечко» Ліни Костенко, й це далеко не повний перелік, адже в репертуарі заслуженого артиста України Петра Бойка — понад сто творів різних авторів. Кожна радіопередача за його участі — це своєрідна сповідь душі та серця, яку він передає слухачу м’яким оксамитовим баритоном. Неймовірно, але професійна форма голосу диктора та актора вищої категорії (дзвінкість, чистота, тембр) не змінилася ще з початку роботи перед мікрофоном, а його дикція однаково бездоганна й чиста. Як на мене, сьогодні є багато іменитих артистів в Україні, але на такому високому художньому виконавчому рівні, як Петро Феодосійович, ніхто ще не декламував твори Тараса Шевченка. Читець вкладає логічну виразність при виконанні творів, і весь звуковий «Кобзар» є документальним свідченням, що «математичність» відтворення кожного слова Петром Бойком у шевченківському слові гідна найвищої похвали.
Сьогодні Петру Феодосійовичу виповнюється 80 років. А як оцінила наша держава значний внесок в утвердження авторитету Українського радіо та за щотижневі навчання нас чистоті українського слова на хвилях радіожурналів «Слово» та «Культура»? Кілька років тому Національна радіокомпанія України подала кандидатуру Петра Бойка на здобуття почесного звання «Народний артист України», але таке подання відхилили. Минулого року Черкаська обласна організація Національної спілки письменників України представляла творчий доробок диктора на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Сьогодні ми вітаємо Петра Феодосійовича з його ювілеєм і бажаємо, щоб його заслуги оцінила держава. Суспільством він уже оцінений.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
