«Буря» за склом

23.06.2010
«Буря» за склом

«Буря» у Маслобойщикова вийшла похмурою і важкою. (Фото з сайту ft.org.ua.)

П’єса «Буря» в контексті беззаперечних шекспірівських хітів — «Отелло», «Сон літньої ночі», «Ромео і Джульєтта» etc — виглядає такою собі нелюбою падчеркою. Театри пускали її на свої сцени дуже неохоче, режисери, здавалося, бралися за цей твір лише в крайньому випадку... За 400 років свого існування «Буря» зажила слави якоїсь нетеатральної п’єси, власне, саме такою вона вийшла з–під пера Вільяма Шекспіра: для цієї кількості тексту дії, за законами жанру, катастрофічно не вистачає. Шекспірознавці навіть зауважили, що в «Бурі» дуже ретельно витриманий принцип єдності місця і часу, який апріорі ускладнює роботу режисера. Сергій Маслобойщиков усі ці умовності проігнорував і, маючи вже певний досвід стосунків із шекспірівською драматургією — в Угорщині режисер поставив «Сон літньої ночі» та «Приборкання норовливої» — вирішив, що його контакт із «Бурею» буде успішним. Таке рішення не було миттєвим, як зізнався сам Маслобойщиков: поставити одну з останніх п’єс Шекспіра він планував давно. Для реалізації цієї мрії Театр Франка надав режисерові не лише власний сценічний простір, а й найкращих акторів — Олексія Богдановича, Богдана Бенюка, Василя Башу, Василя Мазура, Олега Стальчука ... Музично та художньо спектакль оформлював також Сергій Маслобойщиков — до речі, фаховий художник, учень Данила Лідера.

Початок «Бурі» примусив глядачів згадати про ще один вид діяльності режисера — кіно (Сергій Маслобойщиков зняв «Жозефіну, або Мишачий народ», «Шум вітру» й інші, у тому числі й документальні, фільми). За допомогою чорних полотен на сцені виокремили квадратний скляний екран, за яким штовхалися люди, лилася вода і взагалі назрівала якась катастрофа. По цей бік «акваріуму» сиділа дівчина Міранда (Анжеліка Савченко) і, смакуючи яблуко, спокійно споглядала це шоу «За склом». За сюжетом, вона та її батько, міланський герцог Просперо (Олексій Богданович) опинилися на острові саме після того, як корабель, на якому вони пливли, розбився під час бурі. Ще одне «вітання» від кінорежисера Маслобойщикова у цій постановці — музика, яка раз у раз звучала як акомпанемент тапера, що супроводжував німі фільми. Аби підкреслити цю лінію, на сцені навіть з’явилося фортепіано, тильна частина якого заодно слугувала елементом в’язниці, в якій сидів Фердинанд (Олександр Форманчук).

«Обірвані», прямокутні і ніяк не округлі декорації піднімалися вгору й опускалися донизу, «стирчали» поколотими скелями, що переходили у провалля... Рухатися таким ландшафтом острова — непросто, жити серед тих, кого океан викинув на берег, — небезпечно. Виходячи з того, що «Буря» не грішить подіями та карколомними поворотами сюжету, Маслобойщиков вирішив здобрити виставу «картинками» розважальної тональності. Як–то сцена зі страховиськом, де Бенюк–Стефано (до речі, тут Богдан Михайлович грає відразу кілька ролей) споює аборигена Калібана (Олег Стальчук) хмільним напоєм, і потворний дикун, прицмокуючи, по–рабськи тараторить: «Я покажу тобі весь острів, я ноги тобі цілуватиму, прошу: будь моїм Богом». Чи «розборки» між Просперо та духами (Ярослав Гуревич, Олександр Печериця, Павло Піскун)... Хоча ці гумористичні вкраплення аж ніяк не вплинули на загальний настрій вистави — похмурий, важкий, який можна порівняти з небом, що ось–ось «вибухне» грімом–блискавкою, бурею й ураганом... Чи з кинджалом, занесеним над тілом сплячої людини...

Після антракту глядачів у залі помітно поменшало. Є така категорія вистав, і «Буря» тепер продовжила цей список... Чи тема для розмови була занадто серйозною, чи розмова вийшла занадто метафоричною, але не досить щирою — очевидно, про це можна буде говорити після кількох театральних «ефірів». Коли амплітуда «Бурі» досягне свого абсолюту.