Історія опівночі

      «Зустріч президентів України та Росії на Кучмовій державній дачі «Зоря» відбулася вже поночі. Позавчора за десять хвилин до 00.00 Кучма та Путін почали розмову тет-а-тет, а розійшлися десь по першій годині», — так повідомив журналістам прес-секретар президента РФ Олексій Громов. Уже наступного, вчорашнього, ранку президенти розмовляли прилюдно — під час обміну грамотами щодо ратифікації свіженьких договорів про російсько-український державний кордон та про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки, а пізніше — у Лівадійському царському палаці (у тому самому, куди кілька тижнів тому не хотіли пускати бідолагу-мільярдера Сороса) на конференції, яка називалася суворо і однозначно: «Україна та Росія: стратегічне партнерство».

      Власне, конференція, яка не була позначена глибоким інтелектуальним дискурсом науковців з обох сторін, мала інше призначення — засвідчити, що означене стратегічне партнерство є міцним, як і 20, 40,100 років тому, коли воно мало інше політичне визначення. Чиновники здебільшого нахвалювали ЄЕП. Комуністичний лідер Петро Симоненко та керівник парламентської групи «Народний вибір» Микола Гапочка розповідали журналістам, посилаючись на результати своєї допитливості, з якою вони турбували російських колег на конференції, що Росія не матиме контрольного пакету в регулюючому наднаціональному органі ЄЕП. Мовляв, у неї буде тільки 40 відсотків голосів, в України — 30 відсотків, у Казахстану — 20 та в Білорусі — 10. Власне, з чого така радість стала, якщо в України голосів катма?

      Роль Азарова — апологета ЄЕП — за його відсутності взяв на себе Леонід Кучма. Він запропонував, власне, форсувати події й наприкінці травня з'їхатися всім президентам «четвірки» до Києва, аби «проаналізувати, що зроблено і ... намітити чіткі реалістичні плани». Загалом, конференція в Алушті стала відвертою демонстрацією надзвичайної стратегічної прихильності української влади до Москви. Словосполучення «стратегічний курс України на євроінтеграцію» було й зовсім загнано під лавку.

      Підписання документів щодо кордону на морі й у Керченській протоці Л. Д. назвав аж так (цитуємо за УНІАН): «найбільшою історичною подією за цей час». Утім низку питань стосовно розмежування Азова та протоки ще не вирішено, за неї ще боротимуться на переговорах, і наразі невідомо, чи МЗС України має чітку президентську настанову боротися затято. А росіяни відступати, схоже, не мають наміру. Приміром, ось як трактує «історичну подію» сухий стиль агенції ІТАР-ТАКС: «Договір про співробітництво в Азовському морі закріплює і за морем, і за Керченською протокою статус внутрішніх вод і забороняє вхід у ці води військових кораблів третіх країн без обопільної згоди Росії та України. Договір передбачає можливість розмежування Азовського моря лінією державного кордону у відповідності з угодами між сторонами. Щодо Керченської протоки, її розмежування договором не передбачається». Це, можна вважати, відтворює й офіційні потрактування «історичних» угод, і тенденції до ведення росіянами подальших переговорів.