Сучасне польське суспільство є, мабуть, зразком того, як треба ставитися до власної історії: попри активне її переосмислення, модні зараз «деконструкцію» і «деміфологізацію», в очах поляків їхня минувшина не втрачає пафосу, а герої нації залишаються героями. Шукають і точки примирення у спільній історії з сусідами. Так, відновник Польської держави у ХХ столітті, міжвоєнний польський лідер Юзеф Пілсудський в очах сучасних істориків набирає нового значення — як «архітектор порозуміння» з Україною завдяки укладеному в квітні 1920 року Варшавському договору, підписаному з української сторони головою директорії УНР Симоном Петлюрою. Саме від цієї події відштовхнулися польські й українські історики, які днями у стінах Києво–Могилянської академії провели конференцію «Станція — Незалежність», присвячену пошукам прикладів примирення у здебільшого ворожих польсько–українських стосунках між двома світовими війнами. За збігом обставин, «Станція Незалежність» — назва святкувань Дня незалежності Польщі,11 листопада 1918 року — дня, коли Регентська рада у Варшаві передала командування польськими військами Юзефові Пілсудському, який із цього часу став повноважним керівником Польської держави.