Минулого року наша чоловіча збірна вперше наблизилася до елітної групи неофіційного командного чемпіонату світу. Утім програш бельгійцям у «плей–оф» Світової групи Кубка Девіса повернув українців до І Євро–африканської зони. Штурм висоти «синьо–жовті» перенесли на новий сезон. І всі підстави сподіватися на прорив були. Вперше за багато років у сотні провідних тенісистів світу з’явилося аж троє українців — до Сергія Стаховського додалися Ілля Марченко й Олександр Долгополов–молодший (останнього, щоправда, до збірної не запросили).

Джонні Буцику належить один вислів, який у США та Канаді став крилатим і є вже позахокейним прислів’ям: «Гарні події відбуваються навколо тих людей, котрі по–справжньому їх очікують». Буцикові, як нікому іншому, відомий сенс цієї максими. «Прізвище Джонні Буцика — це відповідь на запитання, що таке хокейний характер», — зазначає канадський письменник Брайан Макфелоун.

Упродовж 21 року Джонні грав за «Бостон брюїнз». Грав, коли команда купалася в променях слави, грав, коли команда була аутсайдером. Найбільше місто штату Массачусетс пишається своїм Вождем.

Саме так — Воджем. Це прізвисько (Chief) Буцикові подарували партнери по команді через його смугляву, наче індіанську, зовнішність, важкий погляд та вроджене лідерство.

У 2007–му, з нагоди півстолітнього ювілею великого хокеїста, Буцикові влаштували грандіозне вшанування на переповненій клубній арені — тоді Вождь вийшов на лід «Ті–Ді Банкнорт–гарден» під оплески 18 тисяч уболівальників у розкішному індіанському уборі з пір’я, від лоба ледь не до п’ят. Сьогодні українцеві виповнюється 75, і член Залу хокейної слави все ще працює у структурі «Бостона».

Знаючи спроможність німців створювати яскраве шоу з будь–якої більш–менш цікавої події, можна було не сумніватися, що черговий хокейний чемпіонат світу вони проведуть із належним розмахом. Недаремно Міжнародна федерація хокею довіряє ФРН таку честь уже вдруге в цьому десятилітті. І мегасвято почалося вже з першої ж гри. Минулої п’ятниці матч–відкриття ЧС–2010 встановив світовий рекорд за кількістю глядачів на хокейних поєдинках.

Дев’ятнадцятий чемпіонат України (і другий — під егідою прем’єр–ліги) завершився в неділю. Якщо минулорічна першість, дебютна у форматі ПЛ, була своєрідним «пробним млинцем» для футбольних функціонерів, то у сезоні 2009—2010 від них чекали виправлення помилок та недоліків. Однак болячки залишилися невилікуваними: у цьому чемпіонаті на перший план знову виходили суддівські скандали, конфлікт між ПЛ та ФФУ, проблеми зі стадіонами. Тому в новому сезоні прем’єр–ліга має чимало попрацювати для підтвердження дивідендів, виданих Міжнародною федерацією футбольної історії та статистики на початку року: ця поважна установа зарахувала українську першість до десятки найсильніших чемпіонатів світу, позаду нашого дев’ятого місця опинилися такі країни, як Португалія чи Росія.

Знавці «Формули–1» вважають, що з переїздом «великих перегонів» з азіатсько–тихоокеанського регіону до Європи починається зовсім новий чемпіонат. І річ не у специфіці трас та кліматі, хоча подекуди й це дається взнаки. Європейським відрізкам передує тритижнева перерва. Антракт дає командам змогу надолужити інженерні недопрацювання та впровадити технічні новинки, до яких не доходили руки перед початком чемпіонату. Тож не дивно, що напередодні Гран–прі Іспанії про оновлення конструкцій сповістили і провідні «стайні», й аутсайдери. Колісну базу збільшили як «Феррарі», так і «Вірджин» (при цьому частина новацій «Вірджин» не доїхала до Барселони через нові вихлопи ісландського вулкану). Крім того, чимало команд устигли попрацювати над аеродинамікою, зокрема, над розташуванням повітропроводів.