Кожному — свій темп. На Закарпатті відбувся перший за чотири роки чемпіонат України з ультрабігу
За минулі роки неабиякої популярності в світі та особливо в Україні набрали змагання на витривалість. >>
Артем Іванов у своїй ваговій категорії найкраще на континенті «вириває» штангу над головою. (Фото з архіву «УМ».)
Після чемпіонату Європи з важкої атлетики в Україні заговорили про появу ще однієї олімпійської надії. Це — 22річний Артем Іванов. На Олімпіаді в Пекіні Артем посів 11ту сходинку, тоді він лише почав знайомство із суперниками. Два роки намагався закріпитися в еліті, і ось — довгоочікувана нагорода міжнародного форуму. У штабі збірної вже заявили, що разом із «бронзою» європейської першості кримчанин здобув таку необхідну для важкоатлета стабільність.
Кореспондент «України молодої» розшукав спортсмена вдома в Сімферополі, куди він заїхав на кілька днів перед черговим тренувальним збором. Артем розповів про шлях до нових висот та складність своєї професії.
— Артеме, як сприймаєш «бронзу» європейської першості?
— «Бронза», завойована в Мінську, — це мій найвищий результат на «дорослих» змаганнях. Звісно, потрапити на п’єдестал — хороше досягнення. Але вже хочеться зійти на вищу сходинку. Адже відчуваю, що можу підняти більшу вагу.
— Виходить так, що ти незадоволений бронзовою медаллю?
— Вважаю, що міг виступити й краще, але, можливо, десь недопрацював або просто не вистачило везіння.
— Артеме, окрім залікової «бронзи», ти здобув ще й «малу» золоту медаль у ривку? Що для тебе цінніше: «мале золото» чи «велика бронза»?
— Я вже на другому поспіль континентальному форумі виграю ривок. Тому для мене було принциповою справою потрапляння в призи. А взагалі, звісно, у важкоатлетичному світі більше цінується перемога в сумі, та й призові за неї держава виділяє більші.
— Яких бонусів чекаєш тепер від держави?
— Особливих подарунків не чекаю. Думаю, що від мене вже очікують перемог на світовій першості.
— А як зустріли тебе вдома?
— Привітали керівники регіону та спортивного товариства «Динамо». Обіцяли збільшити фінансування.
— Склалося враження, що впродовж останніх років друга вправа — поштовх — стала для тебе мукою. На чемпіонаті світу2009 був «нуль», а на ЧЄ2010 — лише п’ятий результат (203 кг).
— Я б так не сказав. Просто є певні проблеми, які заважають мені показувати кращий результат. Хоча й справді, у порівнянні з пекінською Олімпіадою, де я штовхнув 210 кг, є певний спад. А от у ривку, в порівнянні з 2008м, я додав уже 10 кг.
— У чому ж проблема?
— Головна перепона — технічна сторона виконання поштовху, над якою я постійно працюю, вдосконалюючи потрібний рух. Можливо, дається взнаки психологічний бар’єр. На підсвідомому рівні ще пам’ятаю про травму ліктя, і саме це, напевно, не дає розкрити весь потенціал. Однак уже найближчим часом планую додати до сумарного результату десять кіло.
— Скільки за день можеш перетягати «заліза»?
— Ніколи не рахував, але певно, за день можу підняти (трохи замислюється)... близько шестисеми тонн. Дякувати Богу, маю два вихідні — четвер і неділя (сміється).
— У пересічної людини після таких цифр може скластися думка, що це справжня каторга!
— Насправді мені подобається! Десять років тому я сам обрав цей вид спорту, і не шкодую. Кожен сам визначає для себе шлях самореалізації.
— Що відчуваєш, коли йдеш у спортивний зал?
— Мені це просто цікаво. До того ж заняття спортом дають змогу розвіятися, відволіктись від домашніх справ, стресів, буденних проблем. Спорт — це ж не тільки змагання, а й нові знайомства, спілкування, а якщо хочете, то ще й спортивний туризм.
— Працюючи з таким «тягарем», певно, часто стаються різні травми? Від чого найчастіше страждають важкоатлети?
— Головна проблема штангістів — спина. Щоб зменшити ризик травмування, потрібно добре розігрітися, розім’ятися, зробити розтяжку. Також важливо, щоб поруч була людина, яка контролювала б підйом штанги.
На тренуваннях кожен технічний елемент доводиться до автоматизму, тому при роботі з максимальними навантаженнями шанс травмуватися — мінімальний.
— Головний тренер жіночої збірної скаржився, що жінкам не вистачає сучасного інвентарю. Як у вас із цим справа?
— У мене є можливість використовувати новинки спортивної індустрії. Так, справді, сучасний гриф під великою вагою може більше прогинатися. Він більше «грає», ніж старий. Така його особливість дозволяє у поштовху показувати кращі результати.
— Артеме, яка твоя спортивна мрія?
— Стати на олімпійський п’єдестал.
— Відчуваєш, що це реально?
— Узагаліто на Олімпіаді лише троє спортсменів стають володарями нагород. Вам ніхто напевно не скаже, що зможе потрапити в цю трійку. Але віра в перемогу завжди є, без неї у спорті високих досягнень нічого робити.
— Щоб піднімати кожен день тонни металу, необхідно десь черпати сили. Чим штангіст «заряджає» свій організм?
— Нам дуже важливо добре харчуватися з переважанням продуктів, які мають високий вміст білка. Тож я вважаю себе м’ясоїдом. Хоча дуже люблю салати, а інколи можу й торта з’їсти.
— А хто вам готує їжу, адже харчуватися потрібно регулярно й часто?
— Більшу частину часу я проводжу на зборах, там для нас кухарі готують спеціальну дієтичну їжу. Мені найбільше подобається відварна яловичина — її можу з’їсти й півкіло за раз. Коли ж приїжджаю додому, тут мене чекають страви «на замовлення» — маминого виробництва.
— Ти брав участь у багатьох міжнародних змаганнях. У якій країні сподобалося найбільше?
— Незабутні враження залишило норвезьке портове містечко Ставангер, де у 2004 році на європейській першості серед кадетів я виграв срібну медаль. Можливо, то були перші враження від закордонної поїздки, тому саме вони й залишаться на все життя.
— А де ще прагнеш побувати як «спортивний турист»?
— Хочу потрапити до США й покататися на «американських гірках».
— Невже у вашому виді спорту не вистачає адреналіну?
— Ні, тут його теж виділяється вдосталь. Особливо, коли незадовго до змагань намагаєшся продемонструвати свій максимальний результат. Ось тоді організм і отримує максимальну порцію мобілізуючої речовини.
— Що запам’яталось у Мінську, де відбувався цей чемпіонат Європи?
— Зрадів, що багато людей розмовляли російською, тож із ними можна було поспілкуватися, щось дізнатися про місто. Коли я буваю за кордоном, то через мовний бар’єр відчуваю себе не у своїй тарілці. У Мінську ж відразу знайшов друзів — сходили у кінотеатр, покаталися на авто нічним містом.
— А що дивилися в кінотеатрі?
— Там саме демонстрували новинку кінопрокату «Битва титанів» російською мовою.
— Щось здивувало у братівбілорусів?
— Вразило те, що білоруська молодь захоплюється спортом. Було дуже багато юних уболівальників на змаганнях, і вони палко підтримували своїх. Відчувається, що наші північні сусіди приділяють спорту велику увагу.
— А кого підтримували місцеві вболівальники у твоїй категорії до 94 кг, де білоруські спортсмени не виступали?
— Під час виступу на помості я не спостерігав за тим, що відбувалося в залі. Коли піднімаю штангу, намагаюся повністю зосередитися на снаряді.
— Хто твій найпалкіший уболівальник?
— Маю багато друзів, частина з них «живе» в електронному «павутинні». От вони мене й підтримують.
— Вони тебе критикують за погані результати?
— Якщо критика не обґрунтована — я на неї не зважаю. Водночас позитивно сприймаю конструктивні зауваження.
— Чого можуть очікувати від тебе вболівальники на чемпіонаті світу в Туреччині?
— У поштовху хочу нарешті здолати «зачаровану» вагу 210 кг, а в ривку — 185 кг.
— Яку максимальну вагу вже вдалося підняти на тренуванні?
— На тренуваннях я можу «вирвати» 190 кг, а штовхнути — 220.
— Що заважає підняти такі кілограми на змаганнях?
— Головне у змаганнях важкоатлетів — стратегічний план, який узгоджується з тренером. Не слід забувати, що на все про все є лише три спроби. Тому не можна починати з дуже високих цифр. Хвилюючись за кінцевий результат, можеш узагалі «перегоріти». Тож мусиш заявляти на 1015 кг менше, ніж здатен підняти на тренуванні.
— А що стоїть на заваді максимальним результатам?
— Поперше, мало часу між підходами для відновлення, подруге — метушня, яка заважає добре зосередитись. Загалом під час змагань багато відволікаючих моментів.
— Важкоатлети досить часто перед своїм підходом розмовляють зі штангою. Про що ти говориш зі своєю «подругою»?
— Намагаюся тримати себе в рівновазі. Не можу сказати, що регулярно, але інколи прошу допомоги в Бога.
— Цікаво, чи тобі вже десь випадало застосовувати свою непомірну силу?
— У «розборках» участі не брав. Хвалитися не буду, але коли забіяки бачать юнака міцної статури, то десять разів подумають, чи варто з таким зв’язуватись.
— Артеме, яке твоє ставлення до спортивної слави?
— Слави не прагну. Від свого заняття я просто отримую задоволення.
— На вулицях не впізнають?
— Я ще не настільки популярний, як Ольга Коробка (сміється).
— А хто для тебе є авторитетом у важкій атлетиці?
— Десь глибоко в душі хочу бути схожим на триразового олімпійського чемпіона грузина Каху Кахіашвілі. Я навіть перейняв у нього рідкісну техніку виконання поштовху — так званий «швунг». Скажу відверто, захоплююсь подвигами Коробки. Оля — молодець, адже, часто травмуючись, змогла себе перебороти, не зламалася і досягла того, чого прагнула.
— Техніка поштовху, яку ти використовуєш, досить рідкісна. Нею ідеально володіла лише невелика група відомих важкоатлетів. Чи не хотів би ти змінити її на звичайну — «ножиці»?
— Ні, аби перевчитися, потрібно багато часу, якого просто не вистачає. Тож буду просто вдосконалювати свій стиль, який застосовую вже сім років.
Іванов Артем Володимирович
Майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики.
Народився 16 грудня 1987 р. у м. Дніпропетровськ.
Титули: чемпіон світу серед юніорів, бронзовий призер чемпіонату Європи2010.
Учасник Олімпійських ігор 2008 р.
Представляє товариство «Динамо».
Перший тренер — Віктор Гулак. Тренер — Михайло Заргарян.
Освіта: Харківська академія фізичного виховання і спорту, факультет циклічних видів спорту. Навчається в магістратурі.
Зріст — 176 см, вага — 93 кг.
Захоплення — плавання, теніс, кіно.
Неодружений.
За минулі роки неабиякої популярності в світі та особливо в Україні набрали змагання на витривалість. >>
Представниці української збірної цього сезону чи не кожного тижня радують своїх фанатів чудовими результатами. >>
У професіональному спорті добре знають, що максимальна зосередженість та продуктивність на заключному етапі змагального процесу забезпечує найкращий результат. >>
На грунтовому турнірі у французькому Руані вперше в історії дві українські тенісистки грали фінал на рівні WTA-Туру. Посіяна тут під першим номером Марта Костюк у двох сетах переграла свою 19-річну співвітчизницю Вероніку Подрез - 6:3, 6:4. >>
У французькому Руані на турнірі WTA 250 відбудеться український фінал. Це стало відомо після того, як представниця Румунії Сорана Кирстя (26) знялася перед півфінальним матчем проти нашої тенісистки Вероніки Подрез (209) через травму лівої ноги. >>
Спортсменів із росії та Білорусі не допустять до виступів на Чемпіонаті Європи зі стрибків у воду, який має пройти в Польщі у 2027 році. >>