Уперше в Україну з концертною програмою «З любов’ю у Хресті» приїхала сербська виконавиця християнської музики Дівна Любоєвіч. Упродовж трьох вечорів — 16, 17 і 18 квітня — вона виступатиме в залі «Мистецького арсеналу». Разом із нею запрошено хор–студію «Ме­лоді», який Дівна заснувала у 1991 році. До їхнього репертуару входять православні піснеспіви від ранніх візантійських, сербських, болгарських і російських розспівів до творів сучасних авторів. За роки свого існування вони дали понад 400 концертів на різних міжнародних фестивалях. У православній традиції їхній спів називають ангельським.

Народилася чарівниця слова, яка сиділа на дубі і розговорилася з папугою, що знав безліч цікавих історій, у Києві 21 березня 1955 року. Про це свідчать фотографії з її архіву, на яких манюсінька Леся лежить у пелюшках і радісно дивиться на світ, ще не лякана дитячими садочками. Святкування ювілею з друзями і шанувальниками її творчості Леся Воронина перенесла на квітень, таким чином нагода зібратися у дружному колі випала минулого четверга у Національному музеї літератури.

Дорожні нотатки — чи не найдревніший літературний жанр. Справді, що таке Гомерова «Одіссея»? Історія письменства свідчить, що читач активно цікавиться описами мандрів не завжди, а лише у часі суспільної стабільності, коли одноманітних домашніх вражень уже бракує. Так було у Греції за її «золотої доби» та й в усіх інших імперських літературах — британській, французькій, російській. Так само і в радянській імперії: розквіт жанру дорожніх нотаток припадає на 1980–ті, на період глухого «застою». Авжеж, коли нічого довкруг не змінюється, хочеться бодай почитати про «інше» життя.

Музична культура доби Середньовіччя, Ренесансу, бароко знаходить в Україні нових адептів. Минулого року учасник відомого гурту «Хореа Козацька» Данило Перцов організував невеличку формацію старовинної музики — «Нова радість», куди, крім нього, входять Любов Славцева та Анжела Зайцева. Ці два паралельні проекти різняться репертуаром та набором музичних інструментів. Днями в Музеї друкарства (на території Києво–Печерської лаври) обидва колективи дали оригінальні концерти.

Українські гурти, які на радіо й телебаченні вважаються неформатом, із появою нового проекту «НажиВО!», матимуть можливість виступити у великій концертній залі із сольною програмою. Здавалося б, що тут нового? Адже ті, хто якісно працює, і без ротації кліпів на M1 мають щільний гастрольний графік. Он «Тельнюк: сестри», «Бумбокс», «Крихітка», «Даха­Браха» регулярно дають концерти по всій Україні і на брак слухачів не скаржаться. Інші, більш рокові ватаги, бодай раз на місяць виступають по клубах, а в літній фестивальний період виходять на велику сцену. Однак це або «солянки», де кожен гурт виконує по три пісні, або повноцінний годинний виступ, але в тісному прокуреному клубі. Меломана, який хоче насолодитися музикою, а не просто «повисіти» з друзями за пивом — як перша, так і друга пропозиція не вельми тішать. Для тих, хто відчуває порожнечу в українському музичному просторі, мистецький проект живої музики «НажиВО!» пропонує свій варіант.

Щорічний, шістнадцятий за рахунком, він згуртує навколо себе музикантів, композиторів, музикознавців та менеджерів культури з усього світу.

Гортаючи європейські net–афіші, мимохіть зітхаєш — кількість тамтешніх фестів обчислюється сотнями, і жоден не схожий на інший. Пощастило, думаєш собі, і обіцяєш (теж собі) поїхати, подивитися, відчути — музику, людей, атмосферу, на власні очі поспостерігати за творенням музичного процесу, його новими напрямами й течіями.

Шевченківський комітет визначає лавреатів через два місяці по тому, як відбувається остаточне рейтинґування на «Книжці року». А коли результати обох відзнак оприлюднюють, стає видно, що найвищу державну премію здебільшого присуджують авторам, чиї книжки є лавреатами Всеукраїнського рейтинґу. З останніх років згадуються найяскравіші приклади таких «дублів»: Дмитро Стус «Василь Стус: життя як творчість» (К.: Факт); Марія Матіос «Солодка Даруся» (Л.: Піраміда); Михайлина Ко­цюбинська «Мої обрії» (К.: Дух і Літера): Тарас Федюк «Трансністрія» (К.: Факт). Цього року Шевченківську нагороду дали етнографу–мистецтвознавцю Олександру Найдену за дослідження «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору» (К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ) — саме це видання здобулося на Ґран–прі «Книжки року’2009».

Причину цього явища нове керівництво Державної митної служби вбачає у прозорій процедурі декларування імпортних товарів, запровадженій в останні тижні. Позавчора перший заступник голови Держмитслужби Олександр Дороховський сміливо заявив пресі: «Можу впевнено сказати, що на цей час товарну контрабанду в Україну зупинено!». За його словами, досягти цього дозволили такі фактори, як достовірність декларування, єдині умови роботи для всіх імпортерів та «закручування гайок» у власних лавах. Мовляв, жодне правопорушення митникам не минеться, на них чекає відповідальність, включно з кримінальною. Пан Дороховський вважає, що повинна змінитися не лише психологія митника, а й бізнесмена, який звик «вирішувати питання» без свідків.

Міліціонери чотири місяці розшукували невідомого, котрий у марлевій масці («УМ» повідомляла про цей випадок) пограбував одне з відділень «Приватбанку» в Південно–західному мікрорайоні Черкас. Довелося опитати чималу кількість людей, перш ніж удалося вийти на слід імовірного грабіжника та зібрати докази його причетності до скоєння цього резонансного злочину.

Правоохоронці Кам’янсько–Дніпровського району завершили досудове слідство у справі 36–річного руйнівника курганів — мешканця села Велика Знам’янка — і передали його справу Феміді. Що й казати, фігурант справи протягом півроку добряче позбиткувався лопатою над «тілом» знаменитої «Солохи» — всесвітньо відомої курганної групи Придніпров’я. Мав намір накопати собі на хліб із бодай маслом, а нарив хіба що на позбавлення волі. Звісно, останнє слово — за місцевим судом. «Чорного археолога» обвинувачують згідно зі статтею 298 КК (нищення, руйнація і псування пам’яток історії та культури), яка передбачає від трьох до восьми років ув’язнення.

Україна може похвалитися однією каннською нагородою — у 2005 році «Золоту пальмову гілку» здобула «короткометражка» Ігоря Стрембіцького «Подорожні». Хочеться побажати подібної удачі й повнометражній картині «Щастя моє» (реж. Сергій Лозниця), де одним із співпродюсерів виступає українець Олег Кохан (Sota Cinema Group), фільм — копродукція України, Німеччини, Голландії. Про участь цієї картини в конкурсі стало відомо в четвер, коли оргкомітет Каннського МКФ оголосив перших конкурсантів. Наразі відібрано 16 робіт (список ще буде доповнюватися), які змагатимуться за «Золоту пальмову гілку» з 12 по 23 травня. Серед них — «Обурення» (Outrage) Такеші Кітано, «Інший рік» (Another Year) Майка Лі, «Втомлені сонцем–2» («Утомленные солнцем–2») Микити Міхалкова.

Синопсиси «Щастя мого» повідомляє, що фільм — історія водія–дальнобійника Георгія, який залишає вдома зрадливу дружину і їде шукати пригод у російській глибинці. «Його вантажівка повільно рухається до мети, а сам він заглиблюється у світ страху, жорстокості й зрадництва, що змінює його особистість…» — інтригує анотація до фільму.