Малечині читання
Особисто в мене збереглося два чіткі дитячі спогади про нетерпляче очікування. Я не могла ніяк «дотерпіти» до моменту, коли мама дозволить налити у склянку газованої води з вуличного автомата (неодмінно з сиропом!). І коли ж у поштовій скриньці я нарешті знову знайду журнал «Малятко». Минуло чимало років, газовані автомати відправили на смітник історії, змінилося ціле покоління. Але дещо таки лишилося вічним. Тепер уже моя маленька донечка «патрулює» поштову скриньку й щоразу запитує, коли вже прийде ЇЇ «Малятко». Але він досі однаково лишився і «моїм» журналом: той самий собачка з конвертиком, саморобка з жовтою «сорочкою», той самий «дзвіночок» і знайомі з дитинства віршики... Тільки я трохи «підросла». А моєму журналу вже 50 років...