Дрогобич: «Місто Шульца», республіка мрій

      З 10 квітня до 9 травня у Національному художньому музеї триватиме виставка «Місто Шульца» — твори нашого земляка в Україні будуть представлені вперше. І знайомству з ними ми маємо завдячувати сусідам-полякам i Року Польщі в Україні. Представлена експозиція зібрана з колекції Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві.  Цей музей може похвалитися не лише найбільшим зібранням праць Бруно Шульца, а й регулярним, активним і досить сумлінним  пропагуванням його творчості в світі. Картини Шульца вже бачили Париж, Нант, Лондон, Дюссельдорф, Єрусалим, Генуя, Стамбул... І ось нарешті — їх побачать і українці.

      Бруно Шульц (1892—1942), який широко відомим в Україні став лише після того, як його настінні фрески були таємно вивезені до Ізраїлю, народився в Дрогобичі, в заможній та шанованій родині. Його батько Якуб був купцем, торгував мануфактурою. В дитинстві Бруно мріяв про кар'єру архітектора і навіть почав вивчати архітектуру у Вищій технічній школі у Львові. Перша світова війна змусила хлопця залишити навчання і йти працювати вчителем праці та малювання у дрогобицьких школах. Збільшене фото —  Бруно Шульц разом зі своїми учнями в класі — є центральним експонатом «Міста Шульца», головним акцентом виставки, прелюдією до всього того, що вийде з-під пера та пензля Шульца згодом. Біографи стверджують, що переломним моментом у творчості  Шульца стало видання у 1933 році його «Цинамонових крамниць» — саме тоді  критика визнала його одним із найцікавіших польських письменників-авангардистів. Відома польська письменниця Зоф'я Наталковська взяла його під свою опіку, ввела до мистецьких салонів Варшави. У часописах з'являються оповідання Шульца — «Друга осінь», «Липнева ніч», «Геніальна епоха», «Санаторій під клепсидрами», деякі свої твори Шульц ілюструє... Активного творчого життя після «Цинамонових крамниць» доля відміряла Шульцу  всього лише вісім років: у 1941-му він разом з усіма євреями Дрогобича був змушений переїхати до гетто. Варшавські друзі переправляють йому фальшиві документи, але втекти Бруно не судилося — від кулі гестапівця він гине на вулиці гетто.

      «У творах і малюнках Шульца світ існує як таємнича книга, дана людині для того, щоб вона її прочитувала, — каже куратор виставки, керівник відділу мистецтв Музею імені Міцкевича  пан Лукаш Коссовськи. — Прочитати в ній можна про сенс світу і сенс власного життя. Таке символічне видіння світу відповідає єврейській традиції, згідно з якою, пізнання світу приймає  матеріальний образ книги. Звідси лише крок до надання фундаментального значення слову».

      Для того, аби зрозуміти малюнки Шульца, варто прочитати його прозу. Персонажі і в прозових, і в художніх творах — одні і ті ж, з тією лише різницею, що в прозі вони існують завдяки слову, а в малюнках — завдяки штриху. Жінки у Шульца — особи гордовиті, ошатні, розбещені, зверхні... Чоловіки — неповноцінні: інваліди, карлики, потвори... Вони лише й благають, що припасти до ніг жінки. Ті їм пихато дозволяють це робити. Іноді...

      «Здавалося б, що в прозі й малюнках митця, — продовжує Лукаш Коссовськи, — з'являється типове провінційне єврейське містечко, затишне й обмежене своєю культурою.  Однак часом воно стає сурогатом мультикультурної промислової метрополії, космополітичної, хижацької...» І саме Дрогобич, який Шульц називав республікою мрій,  за словами пана Коссовськи, став об'єднавчою ідеєю виставки. Провінційність цього міста Шульц перемагав силою своєї уяви, вкотре довівши, що провінційність — визначення не топографічне, а психологічне.  І відома приказка у цьому випадку спрацювала лише наполовину: геній Бруно Шульц народився у провінційному Дрогобичі й помер тут же, а не в далекому та ситому Парижі. Стражденне місто, де він жив і працював, не відпустило його...