«Що писав, то вже писав...»
Єдиний екземпляр цієї рукописної книжки (власне, авторський оригінал!) без початку й кінця (отже, й без назви) дивом уцілів у катаклізмах історії, і в 50–х роках ХІХ ст. його знайшов в одному з монастирів південної Черкащини невтомний збирач української старовини О. В. Шишацький–Ілліч та передав Пантелеймонові Кулішу. Лише 1912 року, тобто пробувши в безвісті півтора століття, збірка побачила світ. Знавці нашої середньовічної культури називають її однією з найцікавіших книжок XVІІ ст., а Іван Франко зарахував збірку до найкращих надбань українського письменства.