Хваліть Господа вербою!

Основою свята послужили біблійні оповіді. Цього дня згадують один із днів життя Ісуса Христа, коли він, верхи на ослі, в’їхав у Єрусалим. Люди встилали йому шлях пальмовими гілками і вітали вигуками: «Осанна!» — так тоді зверталися тільки до царя. Причиною такої зустрічі Ісуса стало диво, яке Христос сотворив напередодні, воскресивши Лазаря. Проте торжество входу в Єрусалим було одночасно і передвісником страждань Ісуса — через кілька днів його розіп’яли. Тому в цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед смертю на хресті, щоб показати: страждання Спасителя були добровільними. У цей день читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя–Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима.

Гілочки верби — невід’ємний атрибут свята. Кожен, хто завтра йтиме на святкові Богослужіння до церкви, має взяти з собою вербове гілля. Як кажуть священики, це свідчитиме, що вони зустрічають Господа, вітають його. Коли закінчується відправа, священик кропить верби свяченою водою. В Україні існувало багато звичаїв, пов’язаних із Вербною неділею. Деякі з традицій збереглися. Для прикладу, молоді хлопці та дівчата після освячення вербичок б’ються гіллям, примовляючи: «Не я б’ю — верба б’є, не бійся, не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень!». А колись господарі, повертаючись із церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. У народі вважалося, що освячена верба очищає і відганяє нечисту силу.

До речі, цього дня передвеликодній піст не такий суворий: віруючим дозволяється їсти рибу і пити вино.  А вже з наступного тижня починається найсуворіший тиждень Великого посту, який називають Страсним тижнем. Протягом цього часу згадуватимуть останні дні земного життя, страждання і хресну смерть Ісуса Христа.