У п’ятницю, в день народження великої поетеси Ліни Костенко, актриса Лідія Вовкун та співочий дует сестер Тельнюк у стінах Молодого театру зробили подарунок усім, хто любить її вірші. На виставі у віршах «Інкрустації» публіка була від старого до малого, прийшли на виставу й імениті гості — Іван Вовкун, екс–міністр культури і чоловік Лідії Вовкун, екс–віце–прем’єр Василь Васюник, дипломат Володимир Огризко, директор інституту літератури Микола Жулинський. Самої ювілярки не було. Хоча її присутність, здається, не була самоціллю постановників. «Я дуже вдячна долі, що в якийсь із моментів до мене прийшли вірші Ліни Василівни. Потім доля подарувала мені зустріч із поетесою, потім вона прийшла на виставу, згодом ми цілу ніч спілкувалися. Це дари , які треба цінувати. І скільки Бог дав мені таланту, я несу це слово до людей», — каже про свої зустрічі з поетесою Лідія Вовкун.

Останнім часом інтрига театральної премії «Київська пектораль» розгортається у двох напрямах. Перший — хто з митців отримає цю відзнаку? Другий — скільки номінацій вона недорахується цього разу? Минулого року премія «схудла» на кілька позицій: з подачі Головного управління культури КМДА викреслили номінації «За краще виконання чоловічої ролі другого плану», «За краще пластичне вирішення вистави», «За кращий акторський дебют»... Як з’ясувалося, «хірургічна операція» планувалася ще радикальніша — із 14 номінацій хотіли залишити лише шість, але тоді СТД та експертам вдалося відстояти десять. Цьогорічна ситуація нагадувала минулорічну. Не всі фаворити отримали необхідні 9 голосів експертів, тож було зрозуміло, що знову комплект нагород буде неповним. Але з об’єктивного процес скорочення номінацій дуже швидко перетворився на примусовий. Від Головного управління культури, яке разом із СТД входить до оргкомітету «Пекторалі», надійшла рекомендація: профінансувати перемогу в кожній номінації не вдасться, тому список позицій треба суттєво підкоротити. Суму нагороди, тисячу у. о., Управління зберегло. А відкоригувавши список, можна було і гроші зекономити, і з чистим сумлінням відрапортувати: незважаючи на кризу, призові переможцям не зменшили!

Уже вдруге Міжнародний пісенний конкурс «Євробачення–2010» набирає державної значущості на рівні президентської адміністрації, через що стає посміховиськом для світу — ну ніде не ставляться так серйозно до «конкурсу для домогосподарок», як в Україні. За тиждень до того, як в Осло мали надіслати документи учасника «Євробачення» від України Василя Лазаровича, противники його кандидатури і «чесних виборів» активно почали тиснути на нових чиновників, своїх. Головою оргкомітету «Євробачення» в Україні стала заступник очільника адміністрації Президента Ганна Герман, ніби й не її рівень, але, може, в музиці кохається? Минулої середи вона представила Президенту України нового генерального директора Першого Національного Єгора Бенкендорфа, а в четвер оголосила «двадцятку» фіналістів нацвідбору на «Євробачення». Часу для промо фінального концерту, ясна річ, не було — все ж робилося похапцем, екстремально, за лічені години, тому пісні фіналістів упродовж п’ятниці–суботи крутили на Першому Національному і Новому каналі. У суботу ввечері гала–концертом, який транслювали Перший Національний і Новий канал, заправляв Савік Шустер на пару з Ольгою Фреймут у прямому ефірі зі студії «Шустер live». Наприкінці програми глядачі двох каналів і журі конкурсу проголосували, і за результатами «телереферендуму» в травні в Осло поїде нікому не відома білявка на ім’я Альоша.

Цю співачку — народну артистку РРФСР — пам’ятають люди середнього покоління, та й то з радянського дитинства, мабуть, молоді вже не ідентифікують її сріблясте сопрано і її пісні — «Стою на полустаночке», «Носики–курносики», «Мой милый, если б не было войны», «Старые слова», «Поговори со мною, мама», «Я не могу иначе», «Деревянные лошадки». Проте в 1970—80–ті роки вона була артисткою першого ешелону — урядові концерти, найголовніші «солянки», всі телевізійні фестивалі «Пісня року» — Валентина Толкунова була обов’язковою співачкою на цих заходах поруч із Львом Лещенком, Йосипом Кобзоном, Муслімом Магомаєвим.