Віктор Шовкун: Весь мій Бальзак згорів у вогні інфляції
Лауреатом літературної премії імені Максима Рильського, яку Національна спілка письменників вручає за кращий переклад українською мовою творів зарубіжних письменників, цього року став Віктор Шовкун. Тисяча гривень винагороди як матеріальний стимул можуть викликати посмішку. Значно важливішим у цьому сенсі є визнання внеску перекладача у скарбницю українського художнього слова. Попри перенесений важкий інсульт, пан Віктор залишається у строю, день у день, по 14 годин на добу набираючи на комп’ютері однією рукою 10—15 сторінок перекладених текстів західних авторів. Ангажований провідними вітчизняними видавництвами, знавець п’яти романо–германських мов Шовкун зазвичай одночасно працює над кількома перекладами, в тому числі — над бестселерами від Агати Крісті, Дена Брауна, Пауло Коельйо. Бо ж цікаво.
Завтра Віктор Йосипович відзначить 70–річчя. Він — з «останніх могікан», ще з тієї когорти українських перекладачів, які в усі можливі способи намагалися прорвати радянську «залізну завісу» й витлумачити українською мовою, здавалося б, недоступні твори західних авторів. Шовкунових колег — Лукаша, Лісняка, Поповича, Перепаді — вже немає. Шовкун — є. І він працює, подаючи своєю роботою приклад багатьом молодим перекладачам.