Вибір Сатьявана

Життя Сергія Ципляєва не вписується у жодну зі знайомих форм перебування людини у просторі. Замість теплої домівки з гарячою ванною він обирає чисте небо над головою і крижану ополонку, а кар’єрою фізика–ядерника давно пожертвував заради іміджу вільного мандрівника. Як не дивно, у своєму виборі він не самотній, бо вже з’явилося чимало ентузіастів, готових бодай ненадовго пожити його вільним життям, відкриваючи в собі приспаний потенціал невичерпних можливостей. Так волелюбний шукач незвіданого став оплачуваним провідником, що рідко сидить без роботи. Харків на битому маршруті Сергія трапився не випадково. Тут живуть його послідовники і друзі, які колись і підказали один із способів фінансової матеріалізації вічного потягу до свободи.

«Контакт із льодом дає розуміння вічності»

Навіть бувалі майстри холодової йоги Харкова рекорд Сергія Ципляєва назвали кілька тижнів тому неперевершеним — для моржа зі стажем і десять хвилин перебування у крижаній воді вважається непоганим результатом. Знатний же гість спокійнісінько скинув з себе весь одяг, повільно ввійшов у воду крижаного джерела і, прийнявши, як він каже, позу риби, поринув думками в інші світи на цілу… годину. Його ніскільки не посинілі губи благоговійно шепотіли молитви рівно шістдесят хвилин, після чого він, як і обіцяв, «повернувся» живим та неушкодженим у зриму реальність. Годинник, щоб не побити власний рекорд моржування зі шкодою для свого здоров’я, йому не потрібний, бо має гостре відчуття часу.

Одягнув на себе Сергій рівно стільки одягу, скільки скинув, — светр, брюки, легкі кросівки. Жодних курток і теплих чобіт не визнає принципово. «Пристойно» вдягається лише на ділові переговори, щоб не відштовхнути потенційних партнерів гардеробним дивацтвом. До речі, він більше двадцяти років прожив у Москві з українським паспортом, але його жодного разу не зупинили зазвичай дуже пильні міліціонери з проханням показати документи. «Ну кому спаде на думку припустити, що нелегал посеред зими може прогулюватися в одному светрі, — пояснює цей феномен Сергій. — Звичайно ж, людина у такому становищі прикладе максимум зусиль, аби не виділятися з натовпу. А я собі йду і хоча б що».

Його довге русе волосся після купелі поступово вкрилося льодяними бурульками. «Не можу сказати, що мені зараз абсолютно не холодно, — намагається пояснити свій стан рекордсмен, — але почуваюся досить комфортно». Харківське джерело посеред лютої зими для нього — не вінець температурних мрій. Інша справа — крижані простори Антарктиди, Арктики і льодовики Чилі та Аргентини. Їздить туди завжди, як тільки трапляється можливість, і навіть переконаний, що саме на одному з крайніх полюсів Землі поселиться згодом, наситившись нескінченними мандрами. «Контакт із льодом дає відчуття вічності, — філософствує мандрівник. — Так швидше охоло­джуєшся і починаєш відчувати, як час уже втрачає над тобою владу. Він ніби йде у зворотному напрямку. Молитовний чи будь–який інший духовний стан обов’язково приводить тебе до якоїсь необ’ємної широти, непідвладної природній плинності років».

Повірити йому неважко. Цей високий худорлявий чолов’яга на свої 55 має просто таки молодецький вигляд. Холод ніби «законсервував» його вік, сповільнивши одразу всі процеси природного старіння. Але пірнати з головою в ополонку без правильної підготовки Сергій не радить. У цій справі потрібна система.

Сам він готувався до холодової йоги протягом року, сівши на жорстку дієту. Тобто увесь цей час їв тільки сирі овочі та фрукти, а коли відчув, що організм очистився від шлаків, включив до раціону кашу. Зараз він повністю відмовився від м’яса, дозволяє собі зрідка рибу та сир і, як правило, тільки вечеряє усе тими ж фруктами та овочами. Коли трапляється день відпочинку — не їсть узагалі і навіть не п’є води. «У такому стані, — каже він, — легше досягати внутрішньої гармонії душі і тіла. Це головна умова для занять холодовою йогою».

Можливості в результаті відкриваються просто неймовірні. Доказ цьому — життя тибетських святих отців. Ті часто спускаються з гір, коли внизу в найближчих поселеннях починають бушувати епідемії. Лікуючи людей тривалий час, вони нічого там не їдять і не п’ють, а коли хвороби відступають, повертаються назад абсолютно здоровими. Чим більше віддаєш своєї енергії та любові іншим, тим більше повертається тобі самому. Це ще один постулат системи, за якою живе Сергій. «Наша справа така: накопичив у собі — одразу передай, — каже він. — Якщо хтось тобі передав, — передай далі».

«Хто хоче з собою позмагатися, нехай їде до Сахари»

На запитання «Де ваш дім?» Сергій відповідає лаконічно: «Народився і прописаний у Києві, 25 років прожив у Москві, а далі — скрізь». Перший його далекий маршрут проліг у напрямку Середньої Азії, куди поїхав працювати інженером. Обійшов там усе — Тянь–Шань та Іссик–Куль, пустельні місця та льодовики, підкорив найвищі вершини тамтешніх гірських хребтів — піки Леніна та Комунізму. З того часу й не сидиться вдома. Об’їхав фактично всю планету, обираючи її найекстремальніші місця. Білою плямою на його власній географічній карті залишається поки що тільки Далекий Схід. «Яке відчуття у вас залишилося від нашої планети?», — запитую досвідченого шукача незвіданого. «Є багато благосних місць, хоча є і згубні, — відповідає він. — Є дуже позитивні і душевні цивілізації, які несуть вищу цивілізованість, божественність, милосердя і доброту. Це Тибет, гірські люди. А ось великі міста навпаки. Там дуже багато дурниць і несамовитості. Тому всі святі люди завжди йдуть подалі від цієї метушні. А Христос узагалі порадив тікати в гори, коли через порушення людиною миру та моралі усе накриє хвиля бід».

Схоронитися в Тибеті, Гімалаях — суцільна благодать: неймовірно чисте повітря, прозора блакить навколишнього простору, легенди про таємничу Шамбалу і незвична гостинність місцевих жителів — «для них кожен друг, хто зустрівся на шляху, дивляться на тебе в усі очі й радіють». І це при тому, що клімат там досить суворий, холодно, незатишно, малеча бігає «зіщунена та соплива». У Латинській Америці, за словами Сергія, яку об’їздив теж уздовж і впоперек, уже не так. Там за туристами ніхто не спостерігає. Їм ніби до тебе немає ніякого діла. Різницю пояснює особливостями клімату, що впливає на формування характеру і сприйняття світу. «Як кажуть деякі святі, на півночі та серед холоду жити важко для фізичного тіла, але корисно для тонких тіл. А на півдні, навпаки, добре для матеріального тіла, але гірше для душі. Там не потрібно себе напружувати — банани є, тепло».

Саме тому про Антарктиду і Арктику Сергій говорить з особливим пієтетом. Каже, що по краях обох полюсів найбільш живильна, цілюща енергетика і прекрасний духовний клімат. Вони доступні в принципі кожному, тому експедиції сюди Сергій організовує нерідко. А ось щоб заглибитися ближче до центру суворих материків, потрібно мати неабияку мужність, хорошу фізичну й альпіністську підготовку. Особливо невблаганна для мандрівників Арктика. Хто любить холодові та духовні практики, — кращого місця для власного росту їм не знайти. Можливості місцевих оленеводів — найкращий тому доказ. Виявляється, вони без мобільних телефонів можуть підтримувати між собою зв’язок завдяки вмінню відчувати один одного на відстані. Аби досягнути такого результату, йог–практик повинен витратити не один десяток років. А тут люди отримують цей дар від суворої природи.

І все ж найекстремальнішим місцем на планеті, за словами Сергія, є не скуті вічною кригою земні полюси, а розпечена сонцем африканська Сахара. «Об’їхав на джипах її практично всю, — каже він. — Ох і сувора ж пустеля. Там абсолютно відсутнє життя. Негативнішої енергетики ще не відчував ніде. Хто хоче позмагатися з собою, нехай їде туди».

«Сатьяван — значить відданий істині»

Сергія вже давно усі називають Сатьяваном. «В Індії мене часто запитують: «Яка твоя віра?» — пояснює вибір не на користь православного імені досвідчений шукач істини. — Я говорю: «П’ятдесят на п’ятдесят». Я наполовину християнин, а на половину шиваїт. Усі індуські учителі кажуть так: «Синку, ти християнин? Займайся йогою, і краще зрозумієш Христа. Ти мусульманин? Займайся йогою, і краще зрозумієш Мугамеда. Ти буддист? Займайся йогою, і краще зрозумієш Будду. Тобто духовна практика веде до кращого розуміння Бога. Вічність і любов — найближчі поняття, якими можна охарактеризувати Всевишнього. Він — один для всіх, а ми з ним одне, незалежно від обраної нами релігії». Люди, яких Сатьяван водить до місць, віддалених від знаменитих курортів, окрім екстриму, шукають ще й це відчуття єдності, бо тільки через нього, вважає провідник, можна пізнати Бога.