За кілька днів до виборів у Сумах з’явилися розклеєні оголошення. Охочим пропонували попрацювати в Києві, агітуючи за одного з кандидатів у президенти. За день праці — стояння на мітингах, піднімання транспарантів та здіймання прапорців — людям пропонували досить непогані гроші — 200 гривень. Два дні — вже 400, три — відповідно, 600. Хіба погано при наших не надто добрих статках? А вибори закінчуються. Коли ще буде нагода підзаробити?

Сьогодні — «тихий день» виборчого процесу. День, коли кандидатам у президенти вже не можна агітувати. Тепер — час збирати каміння і пожинати плоди. Завтра українці зроблять остаточний вибір. Хоч би кого обрали, найважливіше, щоб вибори пройшли чесно і прозоро. Є тривожні сигнали, які попереджають про можливість фальсифікацій, зриву виборів, «силові» сценарії. Вибори, а також встановлення їх результатів — це випробовування для молодої української демократії. Демократії, яку в нас називають найбільшим здобутком останньої п’ятирічки. Тому нехай сильніший переможе в чесній боротьбі, а переможений визнає поразку. Але щодо цього є сумніви...

Як і слід було чекати, указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння звання Героя України провідникові українських націоналістів Степану Бандері викликав гостру реакцію не лише в наших східних сусідів, а й за Бугом — теж. Після «нижчих чинів» позавчора нагородження засудив і донедавна великий друг України, президент Польщі Лех Качинський.

Ситуація довкола Бандери сьогодні мимоволі повертає в атмосферу 2003 року, коли Варшава з особливою затятістю піднімала на щит тему українсько–польського протистояння в роки Другої світової війни.

60–річчя так званої «волинської трагедії» та встановлення монумента польським жертвам у селі Павлівка у прикордонному Іваничівському районі розділило тоді українське суспільство. Україна постала перед непростим вибором: чи треба вибачатися перед поляками за те, що було 60 років тому на Волині, як того вимагала Польща? Якщо вибачатися, то й поляки теж мають вибачитися за знищення українців. Бо української крові на Волині та на етнічних українських землях за Бугом було пролито не менше. Та ми перегорнули цю сумну сторінку історії, покаялися спільно, доручивши історикам, а не заангажованим політикам вивчати й документувати ці трагічні сторінки минулого. Виявляється, ненадовго.