За обережною видавничою звичкою новий роман «1Q84» Харукі Муракамі порівнюють або з його попереднім успішним твором «Кафка на пляжі», або з майже однойменною антиутопією Джорджа Орвелла. І, слід зауважити, цілком даремно. Видана сім років тому, попередня книжка Муракамі стала бестселером лише через рік після отримання видавництвом авторського рукопису. Натомість стартовий наклад найновішого роману «1Q84» був розкуплений у Японії протягом дня, а за тиждень потому додруковано ще 960 тис. копій. Себто все це зазвичай свідчить на користь видавничого піару довкола нової книжки Муракамі, але щодо її літературних переваг над попередніми виданнями цього автора кшталту «Кафки на пляжі» говорити, мабуть, зарано.

Однією з найстабільніших складових українського театру сьогодні залишається його вперте небажання впускати на сцену сучасну вітчизняну драматургію. Наші послідовники справи Чехова і Шекспіра гучно обурюються такою несправедливістю, в театральних афішах домінують прізвища класиків, але разом з тим неординарні п’єси сучасних зарубіжних авторів українські режисери намагаються не пропускати. Так, свою драму «Сексуальні неврози наших батьків» швейцарець Лукас Берфус написав лише кілька років тому, а український театр уже тут як тут.

Місія обирати найпопулярніші композиції в Україні — хоч важка, проте почесна. Не дивно, що взяв її на себе Михайло Поплавський, який ось уже скільки років не втомлюється генерувати ідеї та ініціювати різні конкурси і фестивалі. «Українська пісня року» — це як наша відповідь «пісням року», що заполонили українські канали, щойно вони пройшли в Росії.