Повний ульот
Закінчився четвертий сезон відеоспостереження у прямому ефірі за гніздовим життям лелек Грицика та Одарки, що живуть у селі Леляки під Пирятином на Полтавщині. >>
Анатолій Кінах: «У нас суб’єкти політичної влади часто не розуміють, у чому полягають стратегічні національні інтереси»
26.08.2026
Анатолій Кінах і Олена Дума.
Деякі тонкощі державного управління ютуб-каналу «ДумаЙ» розкрив Прем’єр-міністр України 2001-2002 рр., секретар РНБО 2005-2006 рр., міністр економіки України 2007 р., багаторічний президент Українського союзу промисловців і підприємців, а нині співголова Національної тристоронньої соціально-економічної ради при президентові України. Йшлося про альтернативний сценарій історії з В’ячеславом Чорноволом, причини втраченого часу на шляху до НАТО та ЄС, кулуарні ігри епохи Кучми, Ющенка й Януковича, а також про те, як економічні прорахунки та політична слабкість зробили можливим 2014 рік.
«Тузла — дуже серйозний урок, з якого ми не зробили необхідних висновків»
— Анатолію Кириловичу, зараз експерти, аналітики і деякі скептики часто висловлюють наступну думку: якби на зорі незалежності ми обрали президентом не Леоніда Кравчука, а В’ячеслава Чорновола, то зараз би були в абсолютно в іншій точці. Що ви думаєте з цього приводу?
— Як кажуть класики, історія не терпить умовного способу, тому сказати важко. Хоча з В’ячеславом Максимовичем ми були дуже близько знайомі, бо працювали в першому парламенті з 90-го року. Тоді депутати сиділи у пленарному залі не по фракціях чи групах, а по областях, розміщених по алфавіту. Отож за Львівською делегацією одразу йшла Миколаївська, яку я представляв. Ми тоді казали, що поряд з вогнищем демократії знаходиться промислова Миколаївщина…
— … тобто «червоні»?
— Так. І разом утворюємо український П’ємонт. Атмосфера була дуже щира, відверта, із взаємною повагою. Безумовно, Чорновіл був би не гіршим варіантом. Я в цьому абсолютно переконаний.
— Чи змінилось би щось історично? Україна, наприклад, вже вступила б до ЄС і НАТО?
— В’ячеслав Максимович, говорячи про подальшу стратегію розвитку незалежної України, приймав варіант федерального устрою і казав про це офіційно. Я з ним тут погоджуюсь.
Пам’ятаю, будучи головою облдержадміністрації (до речі, наймолодшим в країні), я проводив спеціальне дослідження. Тоді ми нарахували в регіоні біля 117 національностей. В’ячеслав Максимович дуже добре розумів, що незалежну державу треба формувати якраз на основі величезного потенціалу різних культур і традицій. І я впевнений — якби так сталося, у нас сьогодні було б значно менше проблем.
— А щоб ви сказали про Леоніда Кучму? Дехто говорить, що в якості депутата парламенту першого скликання він був непомітним політиком, але, ставши президентом, створив жорстку вертикаль влади.
— Це однозначно технократ. Хочу нагадати, що коли він став прем’єр-міністром, інфляція в країні сягала 10 тисяч відсотків. То була надзвичайно небезпечна ситуація з безпрецедентним загостренням соціальної проблематики. Тоді вперше і востаннє в історії вітчизняного парламентаризму ми надали право Кабміну приймати декрети уряду, які мали силу закону. Така ситуація тривала десь півтора року.
— А ви пам’ятаєте ситуацію, яка б найкраще демонструвала його характер?
— Найбільш яскравий момент — ситуація з косою Тузла. Путін тоді почав робити кроки, які загрожували нашій територіальній цілісності. Україна в той момент зайняла дуже жорстку позицію. Росія отримала попередження — у разі продовження спроби захоплення частки нашої території Україна буде вимушена задіяти для захисту увесь свій арсенал.
То був дуже серйозний урок, з якого, на жаль, ми тоді не зробили необхідних висновків.
«Введення воєнного стану — це не повноваження президента, а його обов’язок»
— А чому у 2014 році все було інакше?
— Після інавгурації Петра Порошенка (я тоді представляв Комітет з питань національної безпеки парламенту) ми запропонували йому провести спеціальне засідання РНБО з приводу підсилення обороноздатності України. Я сам робив тоді доповідь. Крім інших заходів, ми пропонували негайно ввести воєнний стан в Донецькій, Луганській і прикордонних областях, бо вже були зрозумілими масштаби лиха.
Але, на жаль, в черговий раз спрацювала стандартна українська політична кон’юнктура. У нас суб’єкти політичної влади часто не розуміють, у чому полягають стратегічні національні інтереси, навколо яких необхідно об’єднувати зусилля, незважаючи на персональні рейтинги та особисті амбіції.
Втім, цього не було зроблено, хоча введення воєнного стану — це не повноваження президента, а його обов’язок.
— Чому не ввели?
— Під приводом того, що в разі введення воєнного стану Міжнародний валютний фонд не дасть нам черговий транш. Хоча проблема була зовсім в іншому. Просто після його введення не можна проводити вибори. А тоді було велике бажання якнайшвидше конвертувати президентські рейтинги в парламентські. Ми такі причини і зараз бачимо. Історія повторюється.
Але тоді це створило нам велику проблему і завдало величезної шкоди. По-перше, нас не розуміли наші союзники. Ми на увесь світ кажемо, що йде війна проти нас і водночас не виконуємо свої внутрішні процедури. По-друге, це поставило у дуже складні умови ЗСУ, адже є певні міжнародні норми, а також Римський протокол, який жорстко забороняє національним збройним силам діяти на території держави у разі відсутності юридичного статусу війни.
Я вважаю, що державний службовець складає присягу народу і державі, тому мусить діяти відповідно.
«У мене вишикувалася черга з представників МВФ і Держдепу США»
— Історія не завжди справедлива по відношенню до українських високопосадовців. Скажімо, ви з посади прем’єр-міністра змушені були піти не через неефективну роботу своєї команди, а у зв’язку з конституційною реформою. А ваш попередник, Віктор Ющенко, фактично за пів року правління закрив всі заборгованості по зарплаті та пенсіям, але теж втратив посаду. Подейкують, що проти нього боролися олігархи. Це дійсно так?
— З Віктором Андрійовичем у нас збереглися хороші людські стосунки. Він зробив дуже багато позитиву і на посаді прем’єр-міністра, і голови Національного банку. У нас з ним все було дуже коректно. Він передав свої справи, ми все вирішили. Я взяв на контроль ті питання, які він рекомендував взяти.
І все ж у мене були трішки інші підходи. Наведу два приклади, які раджу взяти на озброєння і теперішньому уряду. Пам’ятаєте «ніжки Буша», просочені хімікатами? Нам їх везли із США через Атлантику, а люди, маючи проблеми з платоспроможністю, змушені були споживати це все. Тоді ми прийняли рішення ввести імпортне мито на той товар. У мене у приймальні одразу ж вишукувалися черги із представників МВФ і Державного департаменту США.
Ми витримали цей тиск, створивши умови для розвитку українського птахівництва. У результаті вже за два роки забезпечили високоякісною курятиною свій внутрішній ринок, а зараз експортуємо м’ясо птиці до більше, ніж 70 країн світу.
Аналогічний приклад — соняшник. Ми засівали ним сотні тисяч гектарів, виснажуючи чорнозем, бо після нього мало що росте. З цієї причини жодна розвинута країна світу не виявляє бажання займатися даною культурою. Нас на той ринок втиснули в якості сировинного придатку. Аби виправити ситуацію, ми знову ввели експортне мито, але вже на вивезення насіння. Знову стояли черги, але ми витримали і той тиск. У результаті, Україна входить сьогодні до першої трійки держав, які експортують не сировину, а олію — продукт з достатньо високою доданою вартістю і зовсім іншим економічним ефектом.
Те ж саме нам потрібно робити й сьогодні, бо сировинна модель ніколи не формує робочі місця, гідний рівень доходів громадян і достойну якість життя. Але що бачимо за підсумками 2025 року? У нашому експорті 82 відсотка — це сировина і лише 3,8 відсотка технологічна продукція з високою доданою вартістю. Така модель у XXI столітті — справжній тупик.
— Анатолію Кириловичу, ви постійно робите акцент на розвитку вітчизняної економіки. Але з висоти свого управлінського досвіду скажіть, будь-ласка, у якій точці історичного розвитку ми звернули не туди? Маю на увазі відсутність в країні заводів, які б забезпечували сьогоднішній фронт усім, що потрібно для захисту держави.
— Ми десь на стику 1998-1999 років порушили головні економічні канони. Замість формування рівних для всіх правил гри, рівноправної прозорої конкуренції, включаючи питання антимонопольного законодавства і рівності всіх перед законом, у нас почали формуватися оці політико-олігархічні структури.
— То якраз був період Кучми. Звільнити Ющенка з посади прем’єр-міністра президента вмовляли Медведчук, Суркіс і Волков. Кучма тоді сказав Віктору Андрійовичу: «Працюй, тебе ніхто не буде чіпати», але насправді дав їм зелене світло.
— Так. Йдеться про цілу систему. Стартові умови для неї були сформовані саме тоді.
— А чи є щось таке, про що жалкуєте персонально ви, оскільки те рішення мало для України фатальну в історичному сенсі помилку?
— Безумовно. По-перше, я жалкую, що мені не вистачило аргументів переконати по деяких принципових питаннях президентів, з якими працював — Кучму, Ющенка і Януковича. Це привело до дуже трагічних наслідків, які сьогодні переживаємо всі ми і наша держава в цілому.
А по-друге, за увесь період незалежності ми не змогли донести суспільству (і тут є моя відповідальність також), що реальний суверенітет, реальна свобода — це не лише кордони, гімн чи символіка, а й консолідована держава, гідний рівень життя людей, вміння захищати національні інтереси по всьому периметру, незалежно від напрямку. Саме ці фактори формують гідне місце держави у світі.
Проблематика державотворення, реалізація даних принципів має найважливіше значення, бо у нас дуже малий запас часу і міцності.
— А у вас немає відчуття, що президенту Зеленському на даному відрізку часу випала тяжка ноша виправляти помилки, які накопичувалися упродовж усіх років незалежності? Скажімо, багато зброї було втрачено раніше, а тепер, під час широкомасштабної війни треба багато проблем вирішувати тут і зараз.
— Це тема для окремої розмови, яка може зайняти не одну годину. Але зараз важливо не просто констатувати ці помилки, закликаючи до покарання чи відповідальності. Головне робити висновки і не повторювати помилки попередні. У наших умовах це має найпринциповіше значення, адже фактор часу і запас міцності для України — вирішальні показники сьогодні.
Нарешті треба зрозуміти головне. Для того, щоб долати поточні проблеми і мати шанс на розвиток, нам необхідно формувати націю не навколо політичних рейтингів, не навколо найбільш ласих посад. Нам необхідно вчитися, об’єднуватися навколо національних інтересів.
