Конкурс на визначення семи найвидатніших пам’яток Вінниччини, що відбувся позаторік з ініціативи облради, здавалося, закінчився: об’єкти офіційно «визнали» (серед них — палац Потоцьких у Тульчині, скіфське городище під Немировом, Лядовський скельний монастир на крутому березі Дністра). Тоді ж в обласний бюджет вирішили закласти кошти на підтримання їх у належному стані та на розвиток.

Свою діяльність у Полтаві релігійна громада храму Пресвятої Трійці Української греко–католицької церкви починала зі служби отця Юрія Кролевського, котрий приїздив до обласного центру з віддаленого майже на сотню кілометрів селища, та ще й у «позиченому» на годину–півтори приміщенні... Сьогодні для полтавських греко–католиків храмом є облаштований власними руками колишній сарайчик–«побутівка» площею 25 «квадратів», де затісно навіть половині прихожан. Про виділення землі для будівництва повноцінного храму вперше попросили міську владу ще навесні 2005 року. Й одразу одержали відкоша від тодішніх очільників мерії. Однак ті принаймні не водили нікого за ніс, не обнадіювали й не змушували марно витрачати час, нерви та кошти. Пізніше, вже за нової «демократичної» БЮТівської мерії, для місцевої громади УГКЦ почалися ходіння по колах справжнісінького пекла...

Понад 500 азовських рибалок вийшли у Генічеську на акцію протесту з вимогою відставки голови Державного комітету рибного господарства України Миколи Швиденка. Для підтримки херсонських риболовів до Генічеська прибули їхні колеги з Бердянська, Маріуполя, Миколаєва, Одеси та Криму. Рибальський бунт став останньою краплею доведених до відчаю людей, які не можуть спокійно дивитися, як цинічно знищується рибна галузь України. На всі звернення до Кабінету Міністрів та особисто Юлії Тимошенко відповіддю стало крижане мовчання.