Олександр Сеуканд: Хай вони доведуть, що сильніші за нашу збірну

      Олександр Сеуканд, головний тренер української збірної з хокею і наставник київського «Сокола», стояв, трохи спершись на ключку, посеред льодового майданчика ЛДС «Авангард» i владно керував діями гравців. З десятої і до дванадцятої щоденно, навіть у неділю, тренується наша збірна з хокею. Для ретельності підготовки додаткових аргументів і шукати не треба: в команди  України група на чемпіонаті світу, який розпочнеться в кінці цього місяця в чеській Остраві, чи не найскладніша — Словаччина, Фінляндія і США. І виконувати задачу-мінімум — залишитись у вищому дивізіоні — з кожним роком стає все скрутніше.

      — Важко і тут, на тренуваннях, — наголошує Сеуканд. — Надворі вже весна, а ми тренуємося два рази на день, до того ж багато хлопців приїхали до збірної трохи втомленими від чемпіонатів. Багато хто до складу не потрапить. Чому? Позаяк до Чехії можуть вирушити тільки 23 хокеїсти, а в нас на сьогодні вже сформовано сім ланок — це вже приблизно сорок чоловік. У когось ігри закінчилися надто рано, в інших — трохи пізніше, треті взагалі у слабенькій формі, є ще такі, що дограють останні матчі, й за кілька днів будуть тут. У нас, до речі, гратимуть три фіналісти чемпіонату Росії в суперлізі — Карпенко, Христич, Климентьєв. Команда, у принципі, сформована. Найближчі два товариські матчі в Мінську з білоруською командою будуть своєрідним фільтром. Комусь маємо сказати «До побачення», залишаючи у підсумку тих, хто поїде до Чехії. Після виїзду до Білорусі 13-14 квітня у нас заплановано дві гри з московським «Динамо» тут, перша — о 18 годині, друга — о першій. Матчі мають бути цікавими, адже московський клуб завжди вважався сильним колективом, незважаючи на те, що динамівці вилетіли з «плей-оф» російської Суперліги. Генеральною репетицією напередодні чемпіонату будуть також дві зустрічi з нижньогородським «Торпедо», які відбудуться 16-17 квітня. Там гратиме, я впевнений, на 90 відсотків той склад, що виступатиме і на чемпіонаті світу.

      — Чи були такі, хто відмовився грати за збірну?

      — Не знаю, адже поки що ми офіційно не запрошували з НХЛ ані Понікаровського, ані Федотенка, бо в них триває ще свій чемпіонат, де на даний момент розпочалися ігри «плей-оф». Тільки-но сезон завершиться або команда закінчить свій виступ, i ми одразу розпочнемо переговори. Ми попередньо розмовляли з рідними Понікаровського про те, що дуже хотіли б побачити його на чемпіонаті світу. Інші ж гравці мають добре здоров'я та палко прагнуть грати за збірну.

      — А Шахрайчук, Ширяєв приїдуть на збори?

      — Так, звісно. Ширяєв зараз грає у фіналі чемпіонату Швейцарії, у них сьомого квітня останній матч, Шахрайчук на даний момент поновлюється після виснажливого російського чемпіонату й на цьому тижні має увійти до основного складу.

      — Група вам дісталася не з простих... Приміром, Анатолій Богданов, тоді ще головний тренер збірної, після завершення попереднього чемпіонату висловився, що цього року зіграти на рівних Україна зможе хіба що зi США.

      — Ви знаєте, нема у світі команд, яких не можна було б перемогти. Таких просто не існує. Можна тільки цей шанс не використати, а відтак буде прикро. Словаччину й фінів в України шанси здолати є. Але якщо те, що ми запланували, виконаємо, тобто за тих умов, якщо змусимо суперника грати в повну силу, якщо він не використає свої головні козирі, а ми відмінно зіграємо, то тільки тоді, на мою думку, перемога буде на нашому боці. А говорити так про американців не зовсім вірно, адже вони зможуть сформувати збірну з професіоналів. Сказати, що група сильна, — це значить нічого не сказати, адже вона дуже сильна. Більшість її називає «групою смерті», але тут ще треба довести в даному часі і в даному місці, що, приміром, команда Словаччини сильніша за українську збірну. Хоча потенційно ігрова інфраструктура на їхньому боці. Та нехай вони спробують 24 квітня о 12.15 довести, що сильніші за Україну.

      — У зв'язку з такими обставинами ви відчуваєте на собі посилену відповідальність?

      — Ще за часів Богданова, коли я був його помічником, результати виступів — позитивні, негативні — лягали й на мої плечі. Сьогодні нічого не змінилося. Це, передусім, вища ліга, й завдання України — зберегти в ній місце. Вона була, є й буде там знаходитися. Чому зберегти? Позаяк у нас єдина лише ковзанка, у нас лише є купка людей, котрих, до речі, можна по пальцях перелічити, які грають на світовому рівні.

      — Виходить, у збірній будуть тільки ті, хто виступає не в Україні?

      — Ні, чому ж. Просто є хокеїсти, котрі грають в екстра-лізі. Звісно, вони досвідчені, й альтернативи їм, на жаль, немає. Приміром, ті ж Климентьєв, Шахрайчук, які, не зважаючи ні на що, завжди із задоволенням приїжджають у команду. Головне, аби вони мали добру спортивну форму. Моїм найважливішим завданням є ввести хокеїстів у їхній оптимальний стан за мінімальний проміжок часу.

      — Чи не прикро, що рік у рік ми тримаємось за те, аби не вилетіти з вищої ліги світового чемпіонату?

      — Просто маємо реально дивитися на речі. По-перше, я тільки тренер. У нас невеликий вибір хокеїстів, одна ковзанка, котра аж ніяк не відповідає сучасним потребам, а ми хочемо перемагати збірну США. Просто порівняйте, скільки в них тих ковзанок, а скільки в Україні. Навіть у Словаччині, Білорусі, Латвії більше. Й не завдяки, а всупереч усьому ми ще у вищому дивізіоні. Яка ж може бути тут образа, яка прикрість? Коли в нас льодовий голод, коли кращі наші хлопці виїжджають у Росію, а ми навіть мінімум не можемо їм забезпечити... Так, в Омельченка голова болить за нас, але його більше все ж таки турбує, щоб на дорогах було менше вибоїн, аби народу ліпше доїхати на роботу. Як вийти з кризи? Перш за все треба будувати ковзанки, відкривати дитячі спортивні школи, підвищувати зарплатню гравцям. А поки що ми задовольняємося тим, що є. І задача, яку хлопці виконують, — це для України дуже високе місце. Адже та ж Білорусь, у якої на сьогодні хокей далеко пішов, цього року тільки буде вирішувати завдання про повернення до групи А.

      — Хто з суперників є найбільш незручним для України?

      — Важко сказати. Здається, з усіх цих команд позитивного результату ми досягали тільки раз, зі збірною Словаччини, коли зіграли внічию 2:2. Але тоді ми, як і наші суперники, були інші. З фінами ж та американцями завжди був негативний результат. Тому ми намагатимемось вирішити завдання на першому етапі, коли до нас можуть поставитись не так уже й серйозно, як, приміром, на півфінальних, фінальних етапах.

      — Коли «пішла з життя» МХЛ, Росія запропонувала «Соколу» брати участь у вищій лізі національного чемпіонату. Ви відмовились, віддавши перевагу ВЄХЛу. З огляду на події останнього року, чи не жалкуєте за тим рішенням?

      — Це було давно, по-перше. До того ж, що таке вища ліга? Передусім, гроші — переїзди, літаки, потяги. З іншого боку, тоді в нас була можливість збільшити хлопцям зарплатню, аби вони змогли купити собі квартири, машини. Але, вважаю, ми в цьому не помилилися, адже впродовж усього часу збірна грала у вищій групі, тобто хлопці, котрі виступали в ВЄХЛі, гідно виглядали на чемпіонатах світу.

      — Але Білорусь, у першості якої «Сокіл» братиме участь наступного сезону, також висуває високі вимоги, приміром аби всі наші домашні ігри проводити у Палаці спорту...

      — Їхні вимоги підуть тільки на руку нашим уболівальникам. Вважаю, що комфортніше і споглядати, і грати у великому Палаці спорту, аніж у маленькому холодному напівтемному «Авангарді», адже ця ковзанка, котра протягом стількох років вірою і правдою слугує українському хокею, себе вже повністю вичерпала. Проте є новини. Новини приємні. У нас з'явився почесний Президент — син Омельченка, котрий любить цю гру і просто воліє відновити колишню славу українського хокею — повернути всіх кращих хокеїстів у «Сокіл» і розпочати будівництво нової ковзанки.

Гравці, які заявлені до збірної:

      Воротарі: Карпенко, Симчук, Федоров i Селіверстов;

      Захисники: Ширяєв, Климентьєв, Толкунов, Разін, Ісаєнко, Остроушко, Завальнюк, Срюбко, В.Тимченко, Гунько, Лінник, Благой, Полоницький, Побєдоносцев, Полковников, Савицький, Люткевич.

      Нападники: Литвиненко, Проценко, Бобровников, Сєров, Матвійчук, Христич, Сальников, Семенченко, Лазарев, Гніденко, Пастух, Касянчук, Шахрайчук, Савенко, Варламов, Понікаровський, Шафаренко, Харченко, Зіневич, О. Тимченко, Василевський, Безщасний, Олецький, Цируль, Гнитько, Ніколаєв.