Активісти Noua dreapta пікетують посольство України в Бухаресті, вимагаючи автономії Бессарабії та Північної Буковини. 2008 рік. (Фото з сайту nouadreapta.org.)
Меморіал із дивною назвою «Алея румунських героїв на єврейському кладовищі» у Чернівцях збиралися відкрити ще рік тому. Відкриття хотіли приурочити до національного свята Румунії, що відзначається 1 грудня і зветься «День завершення об’єднання румунських земель». У 2008–му сусідня держава саме святкувала 90–ліття такого «об’єднання», тобто захоплення земель Буковини і Бессарабії у 1918 році. Меморіал так і не відкрили. Подейкують, ніби візит до України президента Румунії Траяна Басеску, що планувався на лютий цього року, відклали, зокрема й через неможливість відвідати цей меморіал у Чернівцях. Сьогодні хвіртка його огорожі — на замку. Чи справді ця пам’ятка так уже зачіпає гідність Української держави та єврейства — українського і світового?
«Прохання дозволити облаштувати могили ми узгодили в обласній адміністрації, у мерії міста Чернівці, — розповів «УМ» відповідальний за меморіал, заступник директора Чернівецького обласного архіву, голова Румунського товариства «Голгофа» Петро Грігор. — Там були бур’яни. Ми зробили добру справу, тільки чекаємо на освячення. Румунія має домовитися про дату з Україною». Пан Грігор переконує, що відкриття затрималося лише через передвиборчу президентську кампанію — і в Румунії, і в Україні. Мер Чернівців Микола Федорук затримку пояснив так: «Меморіал не відкритий, бо збудований самовільно. На його встановлення немає необхідних дозволів».
Їду на старе чернівецьке кладовище подивитися на меморіал. Утім ця гучна назва, здається, не годиться для споруди. Шмат землі обнесено невисокою цегляною огорожею. За нею — хрест і гранітна плита з написом українською та румунською: «Тут поховано 400 осіб румунської національності — жертв сталінських репресій, та 695 румунських вояків, полеглих у ІІ Світовій війні». Плита на «постаменті» з тієї ж червонястої цегли, підпертому підгнилою дерев’яною дошкою. Знаючи, що меморіал фінансувала організація «Культ героїв» із Бухареста, цікавлюся в Петра Грігора, у скільки обійшлося будівництво. «Румунія виділила 67 тисяч доларів», — пояснює діяч. Плиту з написом оплатили місцеві румуни, члени товариства «Голгофа».
Цікаво, на що ж пішли румунські гроші? Може, на проектну документацію чи гонорар митцю? «За мистецьким виглядом цього меморіалу ніхто не стежив, — каже начальник відділу пам’яток архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської держадміністрації Олена Пушкова. — Потрібно було залучити фахівців. Такі комплекси міжнародного значення мали б проходити через державну комісію». Отже, краса коштів не вимагала. Може, потрібні були фінанси на розкопки для визначення точного місця поховань? Пан Грігор переконує, що місце поховання румунських солдатів підтверджують архівні документи. Товариство «Голгофа» зараз готує книгу, там будуть документи і фото — як це виглядало раніше, дозволи», — розповідає архівіст. Утім такі свідчення годилося б оприлюднити до встановлення меморіалу. До речі, Петро Грігор у радянські часи завідував секретним відділом у державному архіві Чернівецької області, а на початку 1990–х очолив Румунське товариство «Голгофа», що досліджує політичні репресії.
Кладовище по вулиці Зеленій — історико–культурний заповідник державного значення. Там здавна ховали за конфесіями на окремих ділянках — християнській та юдейській. Тутешнє єврейське кладовище всесвітньо відоме, тут поховано не одне покоління людей, нащадки яких нині бережуть пам’ять буковинського єврейства у різних країнах світу. «У Другу світову війну тут був госпіталь, і бургомістр Чернівців, праведник миру, румун Траян Попович дозволив поховати там померлих румунів, — розповіла директор Музею єврейства Буковини Наталя Шевченко. — У радянський час влада ставилася негативно до кладовищ гітлерівців та їхніх союзників. Там був пустир. І коли стало тісно на єврейському кладовищі, місто дозволило ховати на тій ділянці євреїв». Хоча є дані, що та ділянка була давно закріплена за єврейським цвинтарем і солдатів поховали там із дозволу тодішньої єврейської громади.
Отже, перед установленням меморіалу румунське товариство звернулося до одного з чернівецьких рабинів — Ноаха Кофманського. З ним узгодили напис, який мав бути на пам’ятному хресті. Але невдовзі з’ясувалося, що збираються писати про «румунських героїв». Пам’ятаючи їхні криваві «подвиги», єврейська громада обурилася. І заявила, що пан Ноах не представляє усіх євреїв Чернівців. Рабин «відкликав» дозвіл. «Ми говорили про напис перед тим, як нам представили ескіз, але коли вже все встановили — були трохи нюанси», — делікатно вказує ребе Ноах. За єврейські могили, які є на тій ділянці, рабин ніби спокійний. Каже, що символічний румунський знак поставили на місці, де могил немає. Хоча зауважує, що з пошани до єврейської традиції слід було ставити пам’ятник на пандусі — щоб він не торкався землі. Утім як визначити, чи є могили під пам’ятником, якщо не робити розкопок? Рабин Кофманський пояснює, що там, де єврейські могили, традиція не велить торкати землю. Хоча голова Вааду (Асоціації єврейських організацій і громад України) Йосиф Зісельс запевняє, що в Ізраїлі є спеціальна установа — «Астра Кадіша», яка професійно здійснює шурфи, перевіряє, чи нема поховань і чи можна будувати. За певну плату вона дослідила б кладовище.
Ще одна «меморіальна» тема не дружить із прозорістю: сталінські жертви. У написі на плиті йдеться про «400 осіб румунської національності — жертв сталінських репресій». Хоча важко уявити, що в багатонаціональній Буковині енкаведисти в 1940–му спеціально відокремлювали б для розстрілів румунів. До того ж документально не підтверджено, де саме розстрілювали й де ховали свої жертви червоні каральні органи. На чернівецькому кладовищі є символічний хрест у пам’ять розстріляних та депортованих радянською владою буковинців різних національностей — українців, євреїв, поляків, румунів, німців, вірменів.
З’ясувалося, що Товариство «Голгофа» спершу просило у міста землю саме під пам’ятник «жертвам сталінських репресій» і ніби мимохіть — румунським воякам. Місто виділило ділянку біля кладовища. Чернівецькі чиновники з мерії та обласної ради тепер кажуть, що їхню увагу приспали. Отримавши дозволи на словах чи попередні — на збирання проектно–кошторисної документації (за умови виконання всіх норм українського законодавства), «зодчі» облаштовували «Алею румунських героїв на єврейському кладовищі». І в якийсь момент румунський посол запросив владу міста на урочисте відкриття «Алеї героїв» — за участі військового аташе та державного секретаря Румунії...
До координаційної робочої групи з облаштування румунського поховання, яку очолював заступник голови обласної держадміністрації Борис Баглей, входили чиновники облдержадміністрації, міськради, представники румунських громадських організацій, — розповів заступник начальника відділу міжнародних відносин та зв’язків з громадськістю Чернівецької міської ради Василь Плаксюк. Румунську сторону представляло Генеральне консульство Румунії і громадська організація «Голгофа». Після конкурсу на кращий проект відповідні архітектурні служби міської ради, департамент містобудування і земельних відносин мали прийняти рішення і дати дозвіл. Однак румунська сторона, не переймаючись законодавством України, самовільно встановила пам’ятник. «Тут немає ніякої політики, лише самовольство», — переконаний Василь Плаксюк. Офіційна позиція Києва ще рік тому доведена до керівників консульства у Чернівцях: помилки є з обох сторін. Слід перевести процес довкола пам’ятника у законне річище. Це передбачає збір усієї потрібної документації і громадське обговорення, яке не вигідне румунській стороні передусім через «єврейське питання».
У музеї буковинського єврейства є документ — рішення Єврейської національної ради проти анексії Буковини Румунією у 1918 році. У Першу світову війну євреї підтримали українців. Румуни потім помстилися за це. За час панування Румунії зростав антисемітизм. Особливо з кінця 1920–х, коли до влади в Румунії прийшла радикальна Залізна гвардія — аналог нацистської партії.
Книга «Кінець австрійського панування на Буковині» містить звіт австрійського крайового президента доктора Йозефа графа фон Ецдорфа про те, як відбулася передача влади у 1918 році. На той час буковинський парламент (Буковина була окремим герцогством Австро–Угорщини) мав дві найбільші фракції — українців і румунів. Українці хотіли Північну Буковину, заселену переважно українцями, приєднати до Західно–Української Народної Республіки. А румуни — всю Буковину прагнули долучити до королівської Румунії. Румунії потрібні були Чернівці як стратегічний транспортний вузол.
Поки тривали переговори про передачу влади навпіл румунам і українцям, 28 жовтня 1918 року за ініціативи великого землевласника Янку фон Флондора були зібрані Народні збори Буковини, з більшістю румунів. Вони «написали листа» румунському королю, що хочуть до Матері–Румунії. Румунські війська вже стояли в Яссах, готові «допомогти». Український, на той час потужний, рух 3 листопада зібрав Народне віче, де представники різних національностей проголосували за приєднання української частини Буковини до УНР. Після цього полк січових стрільців узяв штурмом приміщення крайового уряду. Останній австрійський крайовий президент був змушений підписати протокол № 12566 від 6 листопада про передачу влади.
Утім цю легітимну владу змело румунське військо. Є свідчення з архіву МЗС Польщі, як опісля здійснювалася румунізація. Дозвіл на відкриття «малого бізнесу», скажімо, майстерні, мали тільки ті, хто записався румуном... Уже пізніше Янку Флондор, побачивши, що робить румунська влада в Буковині, застрелився.
У червні 1940 року Північну Буковину приєднали до УРСР. Через рік сюди з нацистами повернулися війська Румунії. Тероризоване червоною владою населення знову стріляли, депортували й грабували. Військову диктатуру маршала Іона Антонеску в Румунії встановили 6 вересня 1940–го шляхом перевороту, який здійснили легіонери Залізної гвардії за підтримки німецьких нацистів. Держсекретар тодішнього румунського уряду Міхай Антонеску ратував «за насильне виселення всього єврейського елементу з Бессарабії та Буковини», а також «за виселення українського елементу». Він переконував, що «в історії не було більш слушного моменту для повної етнічної свободи... та для очищення нашого народу». Міхай Антонеску під час зустрічі з Гітлером наголошував, що «численна слов’янська раса представляє для Європи складну біологічну проблему для народжуваності... Будь–яка нейтралізація чи захоплення слов’янської території є законними актами».
У чернівецькому архіві є томи актів і свідчень про румунські репресії. Людей забивали залізними кийками на вулицях. Залишилися сотні захоронень буковинців, розстріляних просто на дорозі. Упродовж кількох днів липня 1941–го у Чернівцях та кількох містечках області румунські «господарі» позбавили життя понад трьох тисяч мирних громадян. Рабинів тримали голодними в єврейському домі, а потім змушували облизувати чоботи німецьким і румунським солдатам. У листопаді понад 50 тисяч чернівчан ув’язнили в гетто, засудивши на голодну смерть. Десятки тисяч євреїв у 1941 році викинуто з Буковини у Трансністрію в табори, де їх вижило близько половини. «Провінцію Трансністрію» Антонеску дозволив утворити Гітлер на землях Одеської, Вінницької, Миколаївської, Кіровоградської та Херсонської областей.
У Радянському Союзі про це не годилося згадувати. Москва покривала шмат свого «соцтабору». У Румунії через це не відбулося «денацифікації», як у Німеччині. А після 1989 року розпочався процес виправдання провідника нацистського режиму Іона Антонеску і його позашлюбного сина Георге Алексяну, який у 1941 — 44 роках був губернатором «Трансністрії». Водночас активізувалася ідеологія «Великої Румунії», що в ХХ столітті була двічі криваво реалізована.
У багатьох містечках Румунії маршалу–нацисту встановили пам’ятники, його іменем поназивали вулиці й майдани. Утім коли Румунію мали приймати до ЄС (2004) та НАТО (2007), на вимогу держав–членів румунам пригрозили кримінальною відповідальністю за відтворення культу особи диктатора. Однак книжки й телепередачі про цього «героя» й далі виходять. Упродовж 2006—2008 років на найпопулярнішому румунському телеканалі TVR–1 тривав конкурс «Великі румуни», де маршал Антонеску довгенько лишався у першій трійці. Може, вплинули на організаторів шоу несхвальні відгуки представників Євросоюзу, бо маршал–нацист насамкінець посів «аж шосте» місце серед усіх запропонованих видатних румунів.
Як свідчить директор Центру досліджень громадянського суспільства Віталій Кулик, Бухарест став особливо завзято «формувати румунський культурний простір за межами Румунії» за попереднього терміну президента Траяна Басеску (знову обраного главою Румунії 6 грудня цього року). У 2006 році Апеляційний суд Бухареста ухвалив вердикт про перегляд рішення Народного трибуналу Румунії від 1946 року щодо складу злочину в діях Іона Антонеску. Позов подав професор Сорін Щербан — син губернатора Трансністрії Георге Алексяну (отже, внук Антонеску). Спершу суд зняв з маршала звинувачення і визнав законною румунську окупацію Бессарабії і Північної Буковини. Утім через півтора року дебатів, у 2008–му, Вищий касаційний суд Румунії скасував рішення про часткову реабілітацію Антонеску.
Це не заважає пропагувати «героїчну винятковість» війська Антонеску і в Румунії, і на колишніх окупованих теренах. Є ідея «художньо» й емоційно позначити територіальні межі «подвигів» румунських солдатів в Україні. У травні 2007 року з ініціативи Національного бюро Румунії «Культ героїв» відбулася перша офіційна зустріч урядових делегацій України і Румунії, аби розробити міждержавну угоду про військові поховання. Україна відмовилася підписати цю сумнівну угоду, що дозволяла б Румунії відновити на території нашої держави 416 місць поховань окупаційної армії Іона Антонеску. Однак і без угоди румунська сторона шукає можливості для «мічення території». Причому румунський пам’ятник в Україні стає місцем мітингів, де зазвичай зневажливо відгукуються про Україну.
Часто «рупорами» розпалювання зневаги стають члени румунських товариств. Молоді буковинські румуни вертаються з навчання в університетах Румунії «ідеологічно підкуті» й агітують за «Велику Румунію». На самій «історичній батьківщині» вони не потрібні і вважаються «другосортними», про що свідчать неофіційні зневажливі висловлювання окремих румунських політиків.
Внутрішньополітична ситуація в Румунії набагато гірша, ніж в Україні. Однак зовнішня політика Бухареста чітко визначена незалежно від того, яка сила при владі. Англомовний румунський компонент в інтернеті кишить критикою України. Прес–агенція Romanian Global News має найпопулярніший сайт, що висвітлює діяльність румунських громад у світі. Будь–яка його стаття нагадує, що «румунам в Україні погано». Переконані в цьому молодики з румунської націоналістичної організації Noua Dreapta («Нові праві») (подейкують, їх фінансує партія «Велика Румунія», у статуті якої зазначено про «відновлення Румунії у її найбільшій території») минулого року пікетували українське посольство в Бухаресті з вимогою надати Північній Буковині та Бессарабії «статусу автономії».
«Проблема у відносинах України з Румунією в тому, що Київ переносить свій острах потенційної російської загрози територіальній цілісності України в Криму на відносини з Румунією», — заявив аналітик британського Центру «Європейська рада з питань зовнішніх відносин» Ніку Попеску у статті в «Дзеркалі тижня» за 21 листопада. Він визнає, що громадянам України видано «90 тисяч румунських паспортів», однак переконує: «ситуація з румунськими паспортами в Україні... аж ніяк не тотожна ситуації з російськими паспортами в Абхазії». Мовляв, проти кількості населення в країні — це дещиця. Утім документи про громадянство поширюють лише по «румунських землях» — прикордонній Чернівецькій і Одеській областях.
Парламент Румунії на початку цього року затвердив поправки до закону про громадянство, що спрощує отримання румунського паспорта жителям «ісконно румунських територій» — Молдови та українських Буковини й Бессарабії. Усі, хто проживав на цих теренах до 1940 року, та їхні нащадки до третього коліна можуть вільно отримати румунське громадянство, незалежно від знання мови. Такий паспорт дає можливість вільного виїзду в країни ЄС. «Моральний і політичний обов’язок Румунії і румун — боротися за те, щоб наші сім’ї на східному березі Пруту повернулися додому, в Європу», — заявляв президент Басеску з трибуни Європарламенту.
Маючи відповідну кількість «румунів» в іншій державі, Румунія отримує право захищати їх військовими засобами. Утім хоча така діяльність суперечить ідеї Євросоюзу, його керівництво на неї поки не реагує. Така «двопаспортність» сприяє притоку дешевої робочої сили у країни ЄС. А в Україні у 2011 році відбудеться перепис населення. Румунів і молдован разом у Чернівцях — 19,8 відсотка. Якщо всі вони запишуться румунами — буде привід вимагати автономію національно–культурну, а згодом і територіальну.
«Хоробро і непохитно реалізовувати в наших країнах православну революцію» поклялися у березні цього року в Бухаресті лідери російської організації «Євразійський Союз молоді» Павєл Заріфуллін та румунської націонал–патріотичної партії «Нові праві» Тудор Іонеску. Вони підписали угоду про співпрацю до 2015 року. Серед завдань: «ліквідувати державність в Україні». Держава Україна, мовляв, «окупувала Крим, Донбас, Буковину та Закарпатську Русь» і має бути знищена. І тоді «кордон Святої Русі зімкнеться з кордоном Румунії».
З Росією уклала угоду і «Румунська спільнота України за Європейську інтеграцію», яку очолює нардеп–регіонал Іон Попеску. Росія має на Буковині свої інтереси, зокрема газотранспортні. А будь–яке економічне зацікавлення територією обов’язково матиме «надбудову» ідеології. 30 листопада румунське товариство, яке очолює Попеску, уклало угоду з найбільш проросійським кандидатом у президенти України Віктором Януковичем. Він пообіцяв меншині надати румунській мові в місцях компактного проживання статусу офіційної регіональної мови, у відповідь члени товариства погодилися підтримати Віктора Федоровича на виборах. Окрім румун, цю угоду підписали також представники громадського руху «Україні — російська мова» та Демократичний союз угорців в Україні. Складається враження, що все це робилося саме для надання статусу другої державної в Україні російській мові.
Румунія і Росія разом тиснуть на Буковину. «Працюють» із буковинськими євреями, значна частина яких — не автохтони, тому не знають, що насправді відбувалося тут у 1920—40–ві. Переконують, що «у Велику Вітчизняну війну євреїв нищили не румунські й німецькі нацисти, а українці». Росії вигідний прецедент із розчленування України. Утім варто нагадати румунам про «соцтабір», який неодмінно відновився б після торжества північної імперії. До речі, днями представники Партії регіонів у Верховній Раді України представили проект закону «Про основи запобігання та протидії пропаганді нацизму і фашизму в Україні». Цікаво, чи не хотів би Віктор Федорович сфотографуватися з нардепом Попеску на тлі меморіалу румунським героям на єврейському
кладовищі?..
Територія Буковини з етнозмішаним населенням у різний час входила до складу різних держав. Українці акцентують її входження до стародавньої Київської Русі та Галицько–Волинського князівства, а румуни — до складу середньовічного Молдавського князівства і королівської Румунії. Середньовічне Молдавське князівство, до складу якого входили території, що з часом отримали назву Буковина і Бессарабія, було поліетнічною державою. Упродовж тривалого часу державною мовою в Молдові була слов’янська, якою писалися акти, хроніки та велося богослужіння в церквах. Наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. території з етнозмішаним населенням відійшли від Молдови: Буковину зайняли австрійські війська, Бессарабія ж у 1812 р. відійшла до Російській імперії. Запрутська Молдова за етнічним складом була майже однорідною і в середині ХІХ ст. об’єдналася з Валахією в єдину Румунську державу. Населення нової держави розмовляло румунською мовою і користувалося етнонімом «румуни».
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
