Наступного тижня експерти ХІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» зберуться на свою сесію, де й визначать найбільші культурологічно–книжкові події цього сезону. Нині це відбуватиметься під час роботи ярмарку «Книжковий світ/Медвін–2» упродовж трьох днів від 18 до 20 грудня.

Ледве встигли влягтися враження від 39–го міжнародного кінофестивалю «Молодість», як починає подавати голос 40–й. На днях художній керівник фестивалю Андрій Халпахчі озвучив плани, пов’язані з ювілейною подією. Першою новиною стало те, що «Молодість» усе ж проходитиме в Києві. «23—31 жовтня фестиваль буде в Києві. І, як завжди, саме в цьому кінотеатрі», — повідомив Халпахчі на прес–конференції в кінокомплексі «Київ». Щоправда, відкритим залишається питання міського фінансування, на яке сподівається оргкомітет «Молодості», що, зрештою, дозволяє Халпахчі шантажувати столичну владу заявами, що фестиваль змінить дислокацію на Львів чи Кам’янець–Подільський.

Колись трапилося написати винесеного в заголовок паліндрома з одного рядка. Паліндром — це вірш, який читається в обидва боки: зліва направо, і навпаки. Та зараз — про інше. Про саме сало, цей магічний продукт, цю квінтесенцію української кухні. Воно входить і до складу ковбаси, і до складу багатьох інших страв, часто у вигляді смальцю. Ним засмажують вареники і борщі — сало з цибулею є неодмінним інгредієнтом згаданих вище смакот. Але справжній патріот насамперед споживатиме сало в його чистому вигляді: нарізаним тоненькими рожевуватими плястерками, з цибулею і часто під чарку. А хіба забудуться коли–небудь ті ласощі дитинства: припечена шкуринка хліба, помазана зверху салом і натерта часником. Варто лише уявити — і слиновиділення починає переважати над усіма іншими процесами в організмі українця.

Не минуло й півроку від останнього концерту «Парад алле» білоруської групи «Ляпіс Трубецкой», як 9 грудня неофутуристи знову зібрали черги біля київського клубу «Бінго». За цей час у столиці їхніх шанувальників значно побільшало і вони покультурнішали. Перед входом до клубу чемно вишикувалися у кілька рядів молоді люди, дехто навіть із маленькими дітками на руках. «Тільки подивися, як рівненько стоять. І дебоширити ніхто не збирається», — охоронці не ймуть віри, що все так гладко проходить перед рок–концертом одного із найшаленіших гуртів СНД. «Ляпіс Трубецкой» упродовж осені дав 30 концертів у Росії і вперше завітав до Києва, щоб презентувати новий альбом «Культпросвет». Усі тексти пісень меломани вже не перший тиждень знали напам’ять, адже білоруси ще кілька місяців тому виклали в мережу весь альбом. «Не давай буржуям на чай — «Культпросвет» безкоштовно качай!» — остання новина із сайту «Ляпіс Трубецкой». До речі, альбом хлопці записали за 8 днів на одній із київських студій. Як пояснив фронт­мен гурту Сергій Міхалок, зараз ніхто не купує ліцензійних дисків: «Удома маю дуже велику колекцію музичних записів. Та серед них майже немає ліцензійних. Всі культурні люди все скачують в інтернеті. Ми живемо не за зароблені гроші з дисків, а з гастрольного графіка. Важливо, щоб люди знали наші пісні і приходили на концерти».

На таке питання наштовхнула постановка роману Марії Матіос «Солодка Даруся» відразу у двох театрах: Івано–Франківському академічному обласному українському музично–драматичному театрі ім. Івана Франка та Чернівецькому драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Той, хто читав «Солодку Дарусю», знає наскільки це важкий пласт для сприйняття, що вже казати про інсценізацію. Інші прозові твори сучасних українських письменників, що ставлять на кону, також свого часу сколихнули культурну аудиторію: «Московіада» Юрія Андруховича та «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Очевидно, українським театрам не вистачає сильної й цікавої драматургії, якщо вони беруться за адаптацію прози — хорошого, проте все ж таки не театрального матеріалу.

Чесно кажучи, голова довго противилася читанню нової книжки Марії Матіос «Кулінарні фіглі» (Л.: Піраміда, 2009). Думалося: та це ж, либонь, кон’юнктурний дубль давнішого видання «Фуршет від Марії Матіос» (Л.: Кальварія, 2002) — видавці просто вигадали штучний інформ–привід, аби затримати клієнта на ринку. А тут іще навмання відкрив «Фіглі» й одразу побачив звернення авторки до «свого незрадного Читача». Авжеж, маркетинг категорично забороняє надовго лишати цього читача поза новинками від кумирів...

Та водночас нашіптувала інтуїція: ти ж знаєш, що Матіос завжди інша, аніж сама себе презентує публіці, — читай, не пошкодуєш. Інтуїція не зрадила. Читання виявилося приємним та евристичним: відома письменниця таки постала іншою.